СЕКЦІЯ 9. Теоретичні та практичні аспекти розвитку технологій виробництва, товарознавства, торговельного підприємництва та експертизи товарів.

СЕКЦІЯ 9. Теоретичні та практичні аспекти розвитку технологій виробництва, товарознавства, торговельного підприємництва та експертизи товарів.

Суб’єктам господарювання, що реалізують на ринку України імпортовані маркери, необхідно надати споживачам необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію в супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом. Це потребує проведення досліджень марковання маркерів на відповідність вимогам законодавства України, перед їх реалізацією. Разом із тим, імпортерам на території України, під час надходження партії маркерів та/або перед її реалізацією необхідно перевірити відповідність їх якості вимогам, заявленим виробником у зовнішньоекономічному контракті. Це обумовлює необхідність проведення незалежних досліджень у експертних організаціях.
Об’єктом досліджень обрано набір маркерів кольорових, упакованих в єдину упаковку для роздрібної торгівлі, виготовлені «HEFEI WENTAI HEXAGON TRADING CO., LTD» у Китайській Народній Республіці. Предметом дослідження є процедура експертизи набору маркерів кольорових. Під час проведення дослідження застосовано методи: аналітичний (за документами, маркованням); органолептичний (візуальний, обстеження); фізичний (вимірювальний із використанням лінійки металевої 0÷300 мм); порівняння, фотографічний (з використанням основної камери смартфона Xiaomi Redmi Note 4), узагальнення.
Метою публікації є отримання відповідейі на питання товарознавчої експертизи:
а) чи відповідає марковання набору маркерів «HEFEI WENTAI HEXAGON TRADING CO., LTD», артикулу WT-6013 вимогам чинних на території України нормативно-правових актів?
б) чи відповідає набір маркерів «HEFEI WENTAI HEXAGON TRADING CO., LTD», артикулу WT-6013 вимогам до якості, заявленим виробником у контракті № 5293?
Товарознавчу експертизу набору маркерів «HEFEI WENTAI HEXAGON TRADING CO., LTD», артикулу WT-6013 (далі по тексту – набір маркерів) проведено відповідно до розробленої програми експертизи. За результатами ідентифікації встановлено, що для проведення експертизи надано один набір маркерів артикулу WT-6013, що складається із двох маркерів – червоного та синього кольорів. Набір упакований у єдину упаковку (пакет із полімерного матеріалу із липкою стрічкою), що не підлягає перепакуванню для роздрібної торгівлі. Набір маркерів: виготовлено «HEFEI WENTAI HEXAGON TRADING CO., LTD.» у Китайській Народній Республіці (відповідно до реквізитів марковання); імпортовано у ТОВ «АТБ-маркет», Україна.
Аналізуючи нормативно-правові акти, що встановлюють вимоги до марковання нехарчової продукції на території України визначено наступне: у статті 15 Закону України № 1023-XII Про захист прав споживачів встановлено вимоги до інформації про продукцію; згідно Наказу Міністерства економіки № 104 Про затвердження Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами визначені вимоги до інформації про товари іноземного виробництва (які реалізуються на території України), яка має надаватися споживачам. Отже, за визначеними вимогами нами перевірялося марковання наявне на наборі маркерів. Аналізуючи наявне марковання на зворотній стороні пакета набору маркерів визначено, що воно відповідає п. 1 статті 15 Закону України № 1023-XII та п. 16, розділу І Наказу Міністерства економіки № 104, адже дана інформація надається споживачеві згідно із законодавством про мови, а саме українською мовою. Результати дослідження відповідності марковання набору маркерів вимогам чинних на території України нормативно-правових актів представлені у табл. 1.
Таблиця 1 – Характеристика реквізитів марковання на зворотній стороні пакета набору маркерів «HEFEI WENTAI HEXAGON TRADING CO., LTD», артикулу WT-6013
Реквізити згідно вимог
Закону України № 1023-XII та Наказу Міністерства економіки № 104 Фактичні дані
Назва товару Маркер, Арт., WT-6013
Найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються Хефей Вентай Гексагон Трейдінг Компані Лімітед
Дані про основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об’єм тощо), умови використання 2 шт. Матеріал: Пластик, кольорові чорнила
Відомості про вміст шкідливих для здоров’я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами Відсутня, адже набір маркерів «HEFEI WENTAI HEXAGON TRADING CO., LTD», артикулу WT-6013, згідно висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи об’єкт експертизи відповідає встановленим медичним критеріям безпеки/показникам згідно вимог ДСанПін 5.5.6.012-98, СанПиН 14-123-4240-86
Дата виготовлення Дата виготовлення: грудень 2017 р.
Відомості про умови зберігання
Не потребує особливих умов зберігання
Правила та умови ефективного і безпечного використання продукції За відсутності слідів пошкодження або браку виріб придатний до використання після закінчення зазначеного терміну придатності протягом 1 року
Строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій Термін придатності: 1 рік
Найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування Виробник, адреса виробника:
Хефей Вентай Гексагон Трейдінг Компані Лімітед.
2 Тайху Іст Роад, Хефей Анху КНР.
Тел.0086-551-63443426.
Імпортер, адреса імпортера:
ТОВ «АТБ-маркет», вул. Василя Сухомлинського, 76, смт Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 52005, Україна, тел.: (056) 373-06-68

Підсумовуючи результати проведеного дослідження марковання набору маркерів визначено, що споживач, який придбає об’єкт експертизи іноземного виробництва, отримає необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію, що подана на пакеті набору маркерів зі зворотної сторони у доступній та наочній формі щодо характеристик зазначених у табл. 1. Означене відповідає вимогам Закону України № 1023-XII та Наказу Міністерства економіки № 104. Нанесений штриховий код 2999200010514 (зі зворотної сторони пакета, у нижній частині), забезпечить простежуваність набору маркерів.
Для відповіді на друге питання експертизи нами проведений: аналіз наданого замовником експертизи контракту. Встановлено, що вимоги до якості наведені у п. 2.2 контракту. На наступному етапі дослідження нами проведений візуальний огляд та обстеження набору маркерів (2 шт – червоний та синій) для співставлення їх з вимогами до якості, заявленими виробником у контракті. Визначено, що маркери червоний та синій з пишучим вузлом. Колір кришки та ковпачка-заглушки червоного та синього маркерів вказує на колір чорнил, відповідно червоний та синій. За результатами проведених вимірювань ширини ліній червоного та синього маркерів із набору маркерів визначено, що ширина лінії червоного та синього маркерів становить 2 мм. Згідно проведених досліджень яскравості та насиченості кольору чорнила червоного та синього маркерів із набору маркерів встановлено: чорнило червоного та синього маркерів швидко сохне, має яскравий, насичений колір; чорнило червоного та синього маркерів під час нанесення на поверхню не розмазуються, лягають рівною лінією. Однак, лінія червоного маркера менш чітка та рівна, ніж лінія синього маркера. За результатами дослідження кріплення кришки до корпусу червоного та синього маркерів із набору маркерів визначено, що кришка червоного та синього маркерів не спадає з корпусу під дією власної ваги.
Підсумовуючи результати проведених досліджень набору маркерів (2 шт – червоний та синій) та співставлення їх з вимогам заявленими виробником у контракті, встановлено що набір маркерів відповідає вимогам щодо якості, заявленим виробником у контракті.
Таким чином, реалізовуючи програму експертизи, нами сформульовані відповіді на питання експертизи:
а) марковання набору маркерів «HEFEI WENTAI HEXAGON TRADING CO., LTD», артикулу WT-6013 відповідає вимогам чинних на території України нормативно-правових актів, а саме Закону України № 1023-XII та Наказу Міністерства економіки № 104;
б) набір маркерів «HEFEI WENTAI HEXAGON TRADING CO., LTD», артикулу WT-6013 відповідає вимогам до якості, заявленим виробником у контракті, згідно отриманих результатів досліджень.

Вартість виробу, що зберігається, визначається або його ціною на момент закупівлі від зовнішнього джерела (постачальника) (виробничі запаси), або собівартістю при виробництві безпосередньо на підприємстві (незавершене виробництво). Вартість незавершеного виробництва детермінована ступенем його оброблення .
Ціна матеріалів, що купуються коливається навколо середньої і тому певною мірою визначає політику закупівель. Тобто, відділ логістики формує матеріальні резерви адекватно стану маркетингового середовища.
Політика закупівель за низькими цінами реалізується у трьох формах:
закупівлі виконуються, коли ціна стає нижчою за середню;
закупівлі здійснюються в надмірній кількості, коли надаються відповідні знижки;
здійснюються форвардні угоди з приводу ще невиробленого товару за ціною, що є вищою за поточну, але нижчою за очікувану.
Економія від проведення такої політики зіставляється з величиною витрат, пов’язаних із зберіганням, переміщенням матеріалів, їх обезціненням внаслідок зберігання, із втратою прибутку внаслідок невикористаних можливостей після вкладення оборотних коштів у запаси.
Заготівельні витрати пов’язані із створенням запасів і включають такі елементи:
а) зовнішні поставки та відтворення виробничих запасів:
на утримання закупівельних підрозділів;
на оформлення та розміщення замовлень;
на укладання господарчих угод з постачальниками;
на відрядження;
на комунікацію;
на завезення і розвантаження предметів постачання;
на кількісно-якісне приймання та складське розміщення;
на облік заготовчих операцій;
на проведення розрахунків за поставками;
б) постачання на самому підприємстві та створення заділів:
на утримання виробничо-диспетчерського підрозділу;
на складання графіків руху деталей у процесі оброблення;
на внутрішньозаводські транспортно-переміщувальні операції;
на переналагодження обладнання;
втрати прибутку, пов’язані з перервами;
Витрати зберігання, пов’язані із створенням запасів, як правило, залишаються незмінними (постійними) до їх певного рівня. Варіювати ця величина починає при надходженні на зберігання додаткових матеріалів. Витрати зберігання включають такі елементи:
на заробітну плату персоналу;
на оренду та утримання складських приміщень;
на виконання складських операцій;
на відшкодування втрат від виконання складських операцій;
на облік матеріалів;
непродуктивні витрати (недостачі, втрати, збитки).
Витрати прибутку внаслідок закупівлі і зберігання виникають через втрачені можливості, які разом із витратами зберігання складають ціну утримання запасів. Ці витрати дорівнюють добутку рентабельності виробництва на середню вартість товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться в запасах.
Серед інших витрат, пов’язаних з терміновою необхідністю поповнити запаси виділяють такі:
на прийняття невідкладних заходів по забезпеченню постачання;
витрати від скорочення обсягів виробництва і постачання у випадках, коли прийняття термінових заходів не призводить до позитивних результатів і в кінцевому результаті не вдається задовольнити попит.
Для мінімізації сукупних витрат по закупівлі і зберіганні запасів на підприємстві використовують розрахунковий механізм моделі «Модель економічно обґрунтованого розміру замовлення» (Economic ordering quantity EOQ model) [1].
За цією моделлю витрати по закупівлі і зберіганню запасів на підприємстві заздалегідь розділяються на дві групи:
а) сума витрат по розміщенню замовлень (включаючи витрати по транспортуванню і прийманню товарів);
б) сума витрат по зберіганню товарів на складі.
Розглянемо механізм моделі EOQ на прикладі формування виробничих запасів. З одного боку підприємству доцільно завозити сировину та матеріали великими партіями. Чим більше розмір партії поставки, тим нижчі сукупні операційні затрати по розміщенню замовлення. З іншої сторони високий розмір партії поставки товарів викликає зростання витрат по зберіганню товарів на складі. Модель EOQ дозволяє оптимізувати пропорції між затратами по розміщенню замовлення та затратами по зберіганню запасів[2].
Оптимальний розмір замовлення по критерію мінімізації валових витрат на зберігання запасу і повторне замовлення розраховується за формулою (формула Вільсона):
ОРЗ – оптимальний розмір замовлення, од.;
А – витрати на поставку одиниці продукту, що замовляється;
S – потреба у продукті, що замовляється, од.;
i - затрати на зберігання продукту, що замовляється, грн./од.
Затрати на постачання одиниці продукту (А), що замовляється, включають наступні елементи:
вартість транспортування замовлення;
витрати на розробку умов поставки;
вартість контролю за виконанням замовлення;
витрати на випуск каталогів;
вартість форм документів.
Формула 1 представляє собою перший варіант формули Вільсона. Він орієнтований на миттєве поповнення запасу на складі. У випадку, якщо поповнення запасу на складі проводиться за деякий проміжок часу, то формула 1 коригується на коефіцієнт, який враховує швидкість цього поповнення:
ОРЗ = 2АS/i*k (2)
де
k – коефіцієнт, що враховує швидкість поповнення запасів на складі.
Для оптимальної партії замовлення можна розрахувати кількість замовлень на період (рік, квартал, місяць, декаду):

К= S/ОРЗ (3)

де
К – кількість замовлень на період;
S – загальна потреба в сировині на період, од.;
ОРЗ – оптимальний розмір замовлення.

Сумарні витрати, пов’язані з реалізацією такої політики, визначаються за такою формулою:
С=С_1×n+i×ОРЗ/2 (4)
де
С1 – вартість виконання однієї партії замовлення, гр. од.;
n – кількість замовлень на період;
і – витрати зі збереження одиниці сировини, гр. од.;
ОРЗ – оптимальний розмір замовлення [3].

Оптимізація рівня виробничих запасів залежить від витрат, що пов’язані з підтриманням запасів і складаються з двох елементів – витрат на зберігання і витрат на розміщення і виконання замовлення. Ці два види витрат змінюються в різний спосіб, залежно від обсягу замовлення: чим більший розмір замовлення, тим більші витрати на зберігання запасів і водночас менші витрати на виконання замовлення (рис. 1).
Якщо узагальнити сумарні поточні витрати і сумарні витрати на замовлення, то отримаємо сумарні поточні витрати на запаси. Точка, у якій показник сумарних поточних витрат на запаси є мінімальним, характеризує найбільш економічний розмір замовлення (EOQ), що у свою чергу, визначає оптимальний середній рівень запасів [1].
Зростання рівня запасів супроводжується збільшенням витрат на зберігання в прямо пропорційній залежності, бо росте обсяг капіталу, іммобілізованого в запаси, складські витрати, витрати пов'язані з старінням і псуванням товарів.
На другу і третю групу витрат збільшення рівня запасів справляє протилежну дію і веде до їхнього зниження за рахунок ефекту економії від масштабу діяльності, використання оптових знижок постачальників, відвертання дефіциту товарних запасів і зниження рівня обслуговування клієнтів при коливаннях попиту. При цьому, темпи зниження витрат зменшуються з зростанням рівня запасів. Закон зменшення витрат управління запасами, які відносяться до другої і третьої групи, описується кривої гіперболічного вигляду.
Динаміка сукупних витрат, що є сумою витрат перерахованих груп, визначається двома протилежними тенденціями при збільшенні рівня запасів: одна складова цих витрат росте, інша – зменшується. Ефектом двох зустрічних процесів є характер поведінки сукупних витрат. Їхня поведінка характеризується наявністю оптимальної крапки Q*, тобто, таким розміром запасів, при якому сукупні витрати досягають мінімального рівня. Якщо рівень запасів менш Q*, то збільшення їхнього обсягу веде до зниження сукупних витрат. Це досягається за рахунок того, що витрати зберігання ростуть повільніше, ніж зменшуються витрати другої і третьої групи. В крапці оптимального рівня запасів Q* темпи зміни витрат різноманітних груп врівноважуються, і сукупні витрати стають мінімальними. При подальшому збільшенні запасів, темпи зростання витрат зберігання перевищують темпи зниження витрат другої і третьої групи, і сукупні витрати зростають. Характер поведінки витрат при збільшенні рівня запасів товарно-матеріальних цінностей показано у таблиці 1.
Таблиця 1
Характер поведінки витрат при збільшенні рівня запасів
Види витрат Характер поведінки витрат при збільшенні рівня запасів
а) Витрати зберігання запасів:
витрати, зв'язані з іммобілізацією капіталу, що інвестувався в запаси;
складські видатки;
видатки по страхуванню;
податок на майною.
псування, старіння і крадіжки. Зростають
б) Витрати пов'язані з формуванням запасів:
витрати розміщення замовлень;
транспортні витрати. Знижуються
в) Витрати пов'язані з дефіцитам запасів:
втрати обсягу реалізації;
втрати від зниження гудвілу;
втрати від неоптимального використання цінових дисконтів, що надаються постачальниками. Знижуються

Незважаючи на те, що утримання запасів пов’язане з певними витратами, підприємці змушені створювати їх. Основні мотиви створення матеріальних запасів:
а) імовірність порушення встановленого графіка постачань (не передбачає зниження інтенсивності вхідного матеріального потоку). У цьому випадку запас необхідний для того, щоб не зупинився виробничий процес, що особливо важливо для підприємств із безперервним циклом виробництва;
б) можливість коливання попиту (не передбачає збільшення інтенсивності вихідного потоку). Попит на яку-небудь групу товарів можна передбачити з великою ймовірністю. Однак прогнозувати попит на конкретний товар набагато складніше. Тому, якщо не мати достатнього запасів цього товару, можлива ситуація, коли платоспроможний попит не буде вдоволений, тобто клієнт піде без покупки;
в) сезонні коливання виробництва деяких видів товарів. В основному це стосується продукції сільського господарства;
г) знижки за покупку великої партії товарів також можуть стати причиною створення запасів;
д) спекуляція тобто ціна на деякі товари може різко зрости, тому підприємство, яке зуміло передбачати цей ріст, створює запас з метою одержання прибутку за рахунок підвищення ринкової ціни;
е) витрати, пов’язані з оформленням замовлення. Процес оформлення кожного нового замовлення супроводжується витратами адміністративного характеру (пошук постачальника, проведення переговорів з ним, відрядження, міжміські переговори). Знизити ці витрати можна скоротивши кількість замовлень, що рівносильне збільшенню обсягу партії, яка замовляється, і, відповідно, підвищенню розміру запасу;
ж) можливість рівномірного здійснення операцій виробництва і розподілу. Ці два види діяльності тісно взаємопов’язані між собою: розподіляється те, що виробляється. Якщо запаси відсутні, інтенсивність матеріальних потоків у системі розподілу коливається відповідно до змін інтенсивності виробництва. Наявність запасів у системі розподілу дозволяє здійснювати процес реалізації більш рівномірно, незалежно від ситуації у виробництві. У свою чергу, наявність виробничих запасів згладжує коливання в постачаннях сировини і напівфабрикатів, забезпечує рівномірність процесу виробництва;
з) можливість негайного обслуговування покупців. Виконати замовлення покупців можна у такий спосіб:
виготовити замовлений товар;
закупити замовлений товар;
видати замовлений товар негайно з наявного запасу.
Останній спосіб є, як правило, найдорожчим, тому що вимагає утримання запасів. Однак в умовах конкуренції можливість негайного задоволення замовлення може виявитися вирішальною в боротьбі за споживача[4].
Розглянувши зарубіжну і вітчизняну літературу з у правління запасами підприємства можна зробити висновок, що на даний час існує велика кількість систем, моделей, методів та підходів щодо управління запасами, але всі вони не досконалі і потребують доопрацювання. На даний момент не винайдено моделі яка б охоплювала всі фактори, які впливають на сам процес закупівель, зберігання та введення в експлуатацію запасів підприємства.
На формування запасів впливає багато факторів, але важливо виділити саме ті, які здійснюють найбільший вплив на конкретному підприємстві. Виходячи з цього існують класифікації самих запасів, витрат на їх використання, та інших факторів. Визначивши найбільш впливові елементи фінансової системи, підприємство може правильно обрати політику, стратегію та тактику в управлінні запасами. Оптимальний підхід до управління запасами підприємства їх нормування поліпшить фінансовий стан підприємства [1].

Список використаної літератури

Головко Т.В. Стратегічний аналіз : [навчальний посібник] / Т. В.Головко, С. В. Сагова. – Київ : КНЕУ, 2002. – 198 с. 2. Бублик М.О. Проблеми управління виробничими запасами на підприємствах та шляхи їх вирішення. Управління розвитком. — 2014. — № 2 (165). - С. 90 - 92. 3. Коваль Н. І. Сутність виробничих запасів як економічної категорії: обліковий та управлінський аспекти. Економіка. Фінанси. Менеджмент: актуальні питання науки і практики. - 2017. - № 7. - С. 93-105. 4. Шматковська Т. Деякі аспекти проблематики управління оборотними активами на підприємстві/ Шматковська Т., Демедюк Л., Ворона О. // Науковий вісник. – 2016. – №3(325). – С.174-184.

Вітаю з конференцією! У секції дуже цікава і корисна тематика. Вже дистанційно замовляю маркери:-)

Дуже цікава робота!

Дуже цікава робота!

ПОЛІТИКА ОПТИМІЗАЦІЇ ВИТРАТ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ЗАПАСАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Автор торкнувся важливої проблематики! Дійсно, в умовах збільшення економічної кризи, оптимізація витрат та розумне управління ресурсами виробництва мають не а би який економічний ефект, що дозволить пройти сфері виробництва кризу з найменшими втратами.

У секції дуже цікава і корисна тематика, пізнавально.

Розглянута актуальна проблематика, запропонованi ефективнi рiшення

Під структурою капіталу розуміють співвідношення між власним і позичковим капіталом. Власний і позичковий капітал мають певну відмінність, яка випливає з різного рівня дохідності останніх і рівня ризику для власників цього капіталу. Оцінка і порівняння вартості різних елементів капіталу дають можливість сформувати цільову структуру капіталу.
Підприємства, визначаючи поточні і стратегічні цілі, аналізуючи фактори (внутрішні і зовнішні), установлюють цільову структуру капіталу. Але цілі (виходячи зі зміни умов) можуть змінюватися в часі. Однак у будь-який момент підприємство, маючи відповідно структуру капіталу, приймає фінансові рішення, які сумісні з цільовою структурою.
Структура пасиву балансу, яка характеризується співвідношенням залученого та власного капіталу, має для господарської діяльності підприємства принципове значення, так як визначає його фінансову стійкість. Тому, вирішуючи питання формування фінансової структури капіталу, підприємство повинно розробити відповідні підходи, які складаються з наступного:
1. Визначення загальних принципів фінансування необоротних та оборотних активів. Тут немає однієї умови, яка забезпечила би високу ефективність діяльності підприємства. Наприклад, одні вважають, що необоротні активи повинні фінансуватися виключно за рахунок власного капіталу, а оборотні – за рахунок короткострокових залучених коштів і т.д. Тому формування таких принципів носить індивідуальний характер та визначається станом кон’юнктури грошового ринку, вартістю позикових та власних ресурсів, менталітетом керівників підприємства та іншими факторами.
2. Оцінка витрат, пов’язаних із залученням капіталу. Вони залежать від того, з яких джерел залучаються позикові кошти (банківський кредит, ресурси інвестора, емісія цінних паперів і т.д.).
3. Забезпечення оптимальності фінансової структури капіталу з позиції достатньої фінансової стійкості, кредитоспроможності та мінімізації загальної його вартості.
Таким чином, управління формуванням фінансової структури капіталу підприємства можна звести до трьох моментів:
а) визначення загальної потреби в капіталі, тобто необхідності залучення додаткових ресурсів для фінансування активів;
б) оцінка вартості капіталу при його запозичуванні із різних джерел фінансового ринку;
в) оптимізація фінансової структури капіталу, тобто встановлення такого співвідношення його власних та позикових джерел, при якому забезпечується найбільш високий рівень фінансової стійкості підприємства.
„Для вимірювання сумарних економічних результатів, які досягаються при різному співвідношенні власного та позикового капіталу в пасиві балансу підприємства, використовується показник „фінансовий леверидж” [1, с.186-187].
У буквальному розумінні „леверидж” означає невелику силу (важіль), за допомогою якого можна піднімати важкі предмети з меншими зусиллями. У фінансовому менеджменті термін „леверидж” (важіль) означає, що зміна будь-якого фактора (обсягу реалізації, постійних витрат) зумовлює значні зміни результату (операційного прибутку, дохідності вкладених коштів).
Існують три види левериджу:
 операційний;
 фінансовий;
 комбінований.
Операційпий леверидж (важіль) характеризує потенційну можливість впливу на операційний і чистий прибуток підприємства. Тобто інструментом операційного лівериджу є співвідношення постійних і змінних витрат і зміна обсягу реалізації за інших незмінних умов, то зумовлює зміни прибутку.
Ефект операційного левериджу, або сила його впливу, визначається відсотковою зміною операційного прибутку у разі зміни обсягу реалізації.
Якщо операційний леверидж визначає використання основного капіталу, то фінансовий леверидж стосуються використання позичкового (залученого) капіталу боргових зобов'язань і привілейованих акцій. Фінансовий ліверидж характеризує взаємозв'язок загального і чистого прибутку.
Для будь-якого акціонерного товариства важливого значення набуває правило, за яким як власні, так і залучені кошти забезпечують прибуток; сприяють підвищенню дохідності власного капіталу. Таке підвищення рентабельності власного капіталу у фінансовому менеджменті називається ефектом фінансового важеля (левериджу).
„Ефект фінансового важеля (левериджу) - це прирощення до рентабельності (збільшення рентабельності) власного капіталу, яке отримано в результаті зміни структури пасиву балансу, тобто використання кредиту, незважаючи на те, що ця складова має планову основу” [2, с.268].
Існує дві концепції фінансового левериджу:
1) Американський підхід (відсоткова зміна грошового потоку при 1% - й зміні загальної віддачі від активу);
2) Європейський підхід (різниця між дохідністю власного капіталу і дохідністю активів).
Графічна інтерпретація цих підходів подана на рис. 1.










Рисунок 1- Концепції фінансового левериджу

Складові ефекту фінансового левериджу за американського і європейського підходів подні на рис. 2.











Рисунок 2- Складові ефекту фінансового левериджу за американського і європейського підходів
Фінансовий леверидж являє собою об’єктивний чинник, виникаючий з появою позикових коштів в обсязі капіталу, що використовується підприємством, який дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.
Показник, що відображає рівень прибутку, який додатково утворюється на власний капітал при різній частці використання позикових коштів, називається ефектом фінансового лівериджа. Він розраховується за формулою:
, (1)
де ЕФЛ – ефект фінансового левериджа, що полягає в прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %;
Спп – ставки податку на прибуток, виражена десятирічним дробом;
КВРа – коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;
ВК – середній розмір відсотків за кредит, що сплачується підприємством за використання позикового капіталу, %;
Розглядаючи приведену формулу розрахунку ефекту фінансового левериджа, можна виділити в ній три основні складові:
 податковий коректор фінансового левериджа (1-Спп), який показує, якою мірою виявляється ефект фінансового лівериджа в зв’язку з різним рівнем оподаткування прибутку;
 диференціал фінансового левериджа (КВРа-ВК), який характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів середнім розміром відсотка за кредит;
 коефіцієнт фінансового левериджа (ПК/ВК), який характеризує суму позикового капіталу, що використовується підприємством з розрахунку на одиницю власного капіталу.
Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано управляти ефектом фінансового лівериджа в процесі фінансової діяльності підприємства.
Податковий коректор фінансового левериджа практично не залежить від діяльності підприємства оскільки ставка податку на прибуток встановлюється законодавством. Разом з тим, в процесі управління фінансовим лівериджем диференційований податковий коректор може бути використаний в наступних випадках:
 якщо за різними видами діяльності підприємства встановлені диференційовані ставки оподаткування прибутку;
 якщо за окремими видами діяльності підприємство використовує податкові пільги з прибутку;
 якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у вільних економічних зонах своєї країни, де діє пільговий режим оподаткування прибутку;
 якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність в державах з більш низьким рівнем оподаткування при¬бутку.
У цих випадках, впливаючи на галузеву або регіональну струк-туру виробництва (а відповідно, і на склад прибутку по рівню його оподаткування), можна, знизивши середню ставку оподаткування прибутку, підвищити вплив податкового коректора фінансового левериджа на його ефект (при інших рівних умовах).
Диференціал фінансового левириджа є головною умовою, що формує позитивний ефект фінансового левериджа. Цей ефект виявляється тільки в тому випадку, якщо рівень валового прибутку, що утворюється активами підприємства, перевищує середній розмір відсотка за кредит, який використовується, тобто якщо диференціал фінансового левериджа є позитивною величиною. Чим вище позитивне значення диференціала фінансового лівериджа, тим вищим при інших рівних умовах буде його ефект.
У зв'язку з високою динамічністю цього показника він вимагає постійного моніторинга в процесі управління ефектом фінансового левериджа.
При негативному значенні диференціала фінансового лівериджа використання підприємством позикового капіталу дає негативний ефект.
Коефіцієнт фінансового лівериджу є тим важелем, який мультиплікує (пропорційно мультиплікатору або коефіцієнту змінює) позитивний або негативний ефект, що отримується за рахунок відповідного значення його диференціала. При позитивному значенні диференціала будь-який приріст коефіцієнта фінансового лівериджу буде викликати ще більший приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу, а при негативному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового лівериджу призведе до ще більшого темпу зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу.
„Аналіз показує, що якщо диференціал фінансового левериджу більше 0, то будь яке збільшення коефіцієнта фінансового левериджу призводить до росту ефекта фінансового левериджу. Однак ця динаміка має визначенні межі. Зі збільшенням частки позикових коштів в капіталі підприємства його фінансова стійкість буде знижуватися. Така тенденція звичайно призводить до стану, коли підприємство не може повертати позикові джерела. Кредитор цю ситуацію помічає та прореагує збільшенням відсоткової ставки з урахуванням премій за додатковий фінансовий ризик. Причому премія буде зростати зі збільшенням коефіцієнту фінансового левериджу, при визначеному значенні якого ефект може бути зведений до нуля.
Можна зробити висновок, що ефект фінансового левериджу зростає лише до визначеного значення позикових коштів в капіталі підприємства, після якого він знижується до нуля, а потім може стати негативним. Останнє зобов’язання свідчить про те, що рентабельність власного капіталу знизиться, так як частина прибутку, генеруємого власними засобами підприємства, буде відходити на обслуговування позикового капіталу який використовується по високим ставкам проценту. Також необхідно звернути увагу на те, що збільшення коефіцієнту фінансового левериджу не безмежне і регламентується рентабельністю активів підприємства. При низькому її значенні та дорогих позикових коштах може зразу наступити негативний ефект фінансового левериджу” [1, с.188-189 ].
Комбінований леверидж (ефект комбінованого важеля) показує зміну чистого прибутку залежно від змін обсягу виробництва продукції (робіт, послуг).
Операційний леверидж породжує зміни в обсязі реалізації і цим впливає на дохід. Якщо фінансовий ліверидж накладається на операційний, зміна валового доходу (в міжнародній практиці ЕВІТ - earnings befor interest and taxes – доходи до сплати процентів і податків) буде суттєво впливати на прибуток, який припадає на одну акцію. Якщо підприємство має значний як операційний, так і фінансовий ліверидж, то в цьому разі невелика зміна в обсязі реалізації може зумовити значні коливання в доходах на акцію.
„Таким чином, при незмінному диференціалі коефіцієнт фінансового левериджу є головним генератором як зростання суми так і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансового ризику втрати цього прибутку. Аналогічним чином, при незмінному коефіцієнті фінансового левериджу позитивна чи негативна динаміка його диференціалу генерує як зростання суми та рівня прибутку на власний капітал, так і фінансовий ризик його втрати.
Знання механізму впливу фінансового левериджу на рівень прибутковості власного капіталу та рівень фінансового ризику дозволяє ціле направлено управляти як вартістю, так і структурою капіталу підприємства” [3, с.286.].
Під оптимальною структурою капіталу слід розуміти таке співвідношення між власним і позичковим капіталом, яке забезпечить оптимальне поєднання ризику і дохідності, що сприятиме підвищенню ціни акції.
Мета управління структурою капіталу - мінімізувати витрати на залучення довгострокових джерел фінансування і цим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними коштів.
Оптимізація структури капіталу є однією з складних проблем у фінансовому менеджменті. Процес оптимізації структури капіталу проводиться в такій послідовності:
Оптимізація структури капіталу виконується поетапно.
1. Здійснюють аналіз структури капіталу (поквартально чи за кілька років) і визначають її тенденцій оцінюючи коефіцієнти фінан¬сової незалежності, заборгованості, співвідношення між довгостро¬ковими та короткостроковими зобов'язаннями; вивчають показники оборотності та рентабельності активів і власного капіталу.
2. Оцінюють фактори, що визначають структуру капіталу:
 галузеві особливості господарської діяльності;
 стадії життєвого циклу підприємства;
 кон'юнктуру товарного та фінансового ринків;
 рівень прибутковості поточної діяльності;
 податкове навантаження на підприємство;
 сконцентрованість капіталу.
3. Здійснюють оптимізацію структури капіталу за критерієм дохід-ності власного капіталу.
4. Здійснюють оптимізацію структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості (ціни), котра грунтується на попередній оцінці власного та позиченого капіталу за різних умов його залучення.
5. Здійснюють оптимізацію структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансового ризику. Ця оптимізація базується на виборі дешевших джерел фінансування активів підприємства. Для цього всі активи групують за такими групами;
 необоротні (фіксовані) активи;
 постійна частина оборотних активів;
 змінна частина оборотних активів.
Ураховуючи ці етапи, підприємство визначає на плановий прогнозний період найбільш прийнятну для себе структуру капіталу. Для обгрунтування оптимальної структури капіталу використовуються різні моделі, подані на рис.3.
Найбільш широко застосовуються у свтовій практиці фінансового менеджменту статичні моделі структури капіталу, які обгрунтовують існування оптимальної структури, що максимізує поточну оцінку активу, і які рекомендують обгрунтувати прийняття рішень про вибір джерел фінансування (власні чи позикові засоби) виходячи з оптимальної структури капіталу.
Динамічні моделі допускають формування цільової структури капіталу, яка може не максимізувати ринкової вартості підприємства. Більше того, управління джерелами фінансування не зводиться до встановлення цільової структури капіталу.




















Рисунок 3 - Обґрунтування структури капіталу різними методами


Існують три основних фактори виробництва - капітал, природні і трудові ресурси.
Ці фактори є виробничими ресурсами, і, відповідно, їх використання у виробництві пов'язане з витратами, які необхідно понести для залучення даного ресурсу (дивіденди, відсотки, заробітна плата).
Відношення плати за використання фінансових ресурсів до загального обсягу цих ресурсів називається ціною капіталу (Сost оf Cаріtаl - СС) і виражається у відсотках.
Ціна капіталу може суттєво вплинути на показник ефективності будь-якої активної операції, що здійснює підприємство. Наприклад знаючи вартість капіталу, що залучаєтъся з різних джерел, можна визначити середньозважену вартість капіталу фірми (Weighted average cost of capital – WACC).
Вартість капіталу - одна з найважливіших змінних в оцінці бізнесу, яка визначається ринком і майже повністю знаходиться поза контролем власників підприємств. Ринок встановлює базову безризикову очікувану ставку доходу і величину премії, що вимагає інвестор (покупець цінних паперів) в обмін на прийняття на себе ризиків різних рівнів.
При оцінці вартості капіталу виникає необхідність з'ясування, вартості кожної його складової, тобто об'єктом визначення повинна стати вартість кожного джерела фінансування.
Основними формами позикового капіталу є позики банку і емітовані фірмою облігації. При визначенні ціни одержаної позики потрібно виходити з того, що витрати, пов'язані з виплатою відсотків за банківськими позиками включаються до собівартості продукції. З цієї причини ціна одиниці цього джерела коштів (kd) менша, ніж відсоток (k0):
Kd = k0 (1-Тп), (2)
де Тп - ставка податку на прибуток.
Ціна такого джерела фінансування як облігації, випущені інвестором, приблизно дорівнює величині відсотку, що сплачується по них. Однак при цьому необхідно враховувати різницю між номінальною вартістю облігації і ціною її реалізації. Сума, одержана емітентом при розміщенні облігаційної позики, як правило, нижче самої позики, так як пов'язана з витратами по емісії та розміщенню цінних паперів.
Ціна такого джерела фінансування, як привілейовані акції, приблизно дорівнює сумі дивідендів, яку сплачує акціонерам емітент, за вирахуванням витрат на розміщення. Так як привілейовані акції є цінними паперами з фіксованим доходом, то ціна цього джерела (Кps) визначається за формулою
, (3)
де D - розмір фіксованого дивіденду в грошовому виразі;
Vps - поточна (ринкова) ціна привілейованої акції;
N - кількість, випущених акцій.
Варстість капіталу від звичайних акцій, або ставка дисконту, визначається на основі трьох факторів: ціни звичайних акцій, дивідендів, що сплачуються фірмою на звичайні акції, та темпу приросту дивідендів. Ціну звичайної акції можна одержати з формули:
, (4)
де D1 - дивіденд, який очікує виплатити підприємство в наступному періоді:
g - темп приросту дивідендів.
Для визначення вартості капіталу слід лише вирахувати Кcs, або ставку дисконту. Переставивши значення у вищезгаданому рівнянні, вартість капіталу від випущених звичайних акцій можна розрахувати так:
, (5)
де Rfc - витрати на емісію та розміщення акцій.
Якщо звичайна акція випускалась раніше, то слід лише вивести з рівняння поправку на емісійні витрати.
Нерозподілений прибуток - це джерело фінансування внутрішнього походження. Всі кошти, що залишилися після спрямування прибутку на дивіденди, як правило, реінвестуються у підприємство. 3 нерозподіленими прибутками не пов'язані ніякі витрати на емісію цінних паперів.
Такі кошти, в разі їх реінвестування, також виступають джерелом фінансування, а тому мають свою ціну. Пояснюється такий стан речей тим, що якби не вкладення прибутку у підприємство, то довелось би для забезпечення його розвитку випускати акції. Тому фактично ціна джерела капіталу „нерозподілений прибуток” така ж, як у звичайних акцій держателі акцій сподіваються, що реінвестований прибуток забезпечить підвищення доходності вже наявних акцій.
В свою чергу, необхідність розрахунку ціни капіталу обгрунтовується наступними причинами:
 для визначення рівня фінансових витрат фірми з метою підтримки свого економічного потенціалу;
 для обгрунтування рішень за інвестиційними проектами, що приймаються.
Відомо, що інвестиційний проект може бути відхилений, якщо внутрішня норма рентабельності по ньому (IRR) нижче, ніж ціна капіталу організації, тобто виконується умова:
ІRR ≤ WAСС, (6)
- по-третє, ціна капіталу розраховується для управління структурою капіталу. В цьому випадку найкраще співвідношення між різними джерелами коштів визначається, виходячи з критерію мінімуму ціни капіталу;
- по-четверте, ціна капіталу використовується при оцінці ціни фірми. Якщо в основу такої оцінки покласти критерії максимуму доходу організації, що розподіляється, на одиницю ціни капіталу, то ціна фірми буде тим вища, чим нижча ціна капіталу. Маємо:
, (7)
де Vр - ціна фірми;
WACC – ціна капіталу;
NP - чистий прибуток організації;
К - відсотки за користування позиковими джерелами.
Маржинальна (гранична) вартість капіталу. Розглядаючи проблему вартості капіталу, ми виходили з даних минулих періодів. Однак ціна окремих джерел коштів, як і структура капіталу, може змінюватись. Тому зважена ціна капіталу (WАСС) не є величиною постійною вона знаходиться під впливом багатьох факторів і, отже, з часом зміниться. У зв'язку з ним необхідно дотримуватись загального принципу сучасної методології аналізу економічних проблем: порівнювати маржинальні (граничні) вигоди з маржинальними витратами.
„Під маржинальною вартістю капіталу розуміють зміну в загальній сумі прибутку від інвестицій, необхідній для задоволення вимог інвесторів, з врахуванням нових інвестицій та їх структури” [4, с.259].
„Можливість і доцільність управління структурою капіталу давно є предметом наукової дискусії. Існує декілька теорій з цього приводу. Прихильники „традиційної” теорії вважають, що:
 ціна капіталу залежить від його структури;
 існує ”оптимальна структура капіталу”.
При цьому наводяться аргументи, що зважена ціна капіталу залежить від ціни його складових, які підрозділяються узагальнено на два види – власний і позиковий капітал. У залежності від структури капіталу ціна кожного з цих джерел змінюється, причому темпи зміни різні. Численні дослідження показали, що з ростом частки позикових засобів у загальній сумі джерел довгострокового капіталу ціна власного капіталу постійно збільшується зростаючими темпами, а ціна позикового капіталу, залишаючись спочатку практично незмінною, потім теж починає зростати. Оскільки ціна позикового капіталу (Цз) у середньому нижча, ніж ціна власного капіталу (Цв), існує структура, названа оптимальною, при якій показник Цс має мінімальне значення, а ціна підприємства буде максимальною (рис. 4)” [5, с.82].
В 1958р. американськими економістами Ф. Модільяні та М. Міллером (ММ) була висунута гіпотеза, відповідно до якої структура капіталу не впливає на його вартість.
Вказані вчені дійшли висновку, що ринкова вартість фірми не залежить, від капітальної структури. На їхню думку, вартість капіталу фірми визначається виключно потоком її прибутку, який, в свою чергу залежить від інвестицій. Ринкова вартість представляє собою капіталізацію очікуваних грошових потоків з урахуванням ризику. Ринкова вартість V0, дорівнює сумі ринкової вартості оплаченого капіталу Vе0 та ринкової вартості боргу D0.
V0 = Vе0 + D0, (
В зв'язку з цим до фінансового менеджменту вводиться поняття фінансовий ліверидж. Під цим терміном мається на увазі структура капіталу з використанням залучених коштів у вигляді позичок, а також продаж привілейованих акцій для формування фондів корпорації. Фінансовий ліверидж стає важливим показником під час розробки структурної політики капіталу.
Ціна капіталу


Цв
Цс
Цз


Частка залученого капіталу

Рисунок 4 - Традиційний погляд на залежність ціни капіталу від структури капіталу

Модель структури капіталу ММ показує: якщо ринкова вартість боргу фірми підвищується внаслідок фінансового лівериджу корпорації, то відповідно на цю ж суму знижується ринкова вартість оплаченого капіталу. Тому на ринкову вартість усього капіталу його структура не впливає. Ринкова вартість не зміниться, якщо корпорація профінансує свою економічну експансію на 100% у борг або, навпаки, тільки оллаченим капіталом. Міллер і Модільяні вводять поняття арбітражу, тобто визначення різниці у вартості капіталу на двох різних ринках. Вони доходять висновку, що вартість, капіталу двох фірм, які відрізняються за структурою капіталу є однаковою. Інакше інвестори продавали б цінні тієї корпорації, вартість капіталу якої нижча, і, навпаки, купували б цінні папери корпорації, вартість капіталу якої вища. Але закони ринкової економіки такі, що ціни на різних ринках зрівноважуються внаслідок намагання інвесторів одержати високий прибуток. Цю першу модель Міллера-Модільяні називають моделлю за нульових податків. На практиці всі корпорації сплачують державні податки. У цьому випадку структура капіталу стає важливим фактором. Теоретично оптимальним варіантом є структура капіталу, що складається на 100% із боргу, оскільки відсотки по боргу звільняються від податків, а весь прибуток, незалежно від того чи він розподіляється, оподатковується.
В подальшому М. Міллер ускладнює модель, вводячи в неї особисті прибуткові податки.
„Гіпотеза ММ піддавалась критиці з боку як теоретиків, так і практиків. Вони зазначали, що головним недоліком концепції є ігнорування умов фінансового ринку, які створюються в даному періоді. На їхню думку, необхідно брати до уваги: по-перше, брокерські витрати, які впливають на арбітраж; по-друге, умови ризику, оскільки кошти в борг придбаються за ставкою з урахуванням ризику; по-третє, основні податкові умови (ставки, пільги), які не можуть, буту однаковими для фірм; по-четверте, витрати корпорацій, що пов'язані зі спадами фінансової активності, банкрутствами і вартістю послуг агентств ” [5, с.259].
Альтернативні ММ теорії. На підставі критичних зауважень розробляються поправки до теорії ММ. Головні з них були пов'язані зі спадами і витратами на оплату послуг агентств.
Будь-яка з фірм, як велика, так і дрібна, може увійти в смугу фінансових ускладнень, які за певних обставин призведугь до банкрутства. У таких випадках корпорація здійснюватиме витрати, спрямовані на подолання фінансових невдач. Особливо високими є витрати, пов'язані з банкрутствами. Відомий американський економіст Е.I. Альтман показав, що такі витрати часто перевищують 20% вартості корпорації. Зростання імовірності фінансових потрясінь знижує поточну вартість, фірми і підвищує її очікувані витрати.
Фінансові потрясіння відбуваються в тих випадках, коли фірма має великий борг. Фірма зі структурою капіталу, в якому висока питома вага заборгованості, є неспроможна виплатити в строк борг. Вона втрачає ліквідність і можливість одержати нові позички для поліпшення фінансового стану. Фірми без боргів або з малими боргами, на думку критиків теорії ММ, не можуть мати серйозних фінансових ускладнень. Із цього положення вони роблять висновок про те, що чим більше фірма використовує для фінансування своєї діяльності позички, тим вище витрати, пов'язані з боргами, тим більша можливість зниження прибутків, що тягне за собою фінансові потряіння, і, нарешті, тим вища ймовірність зростання витрат, пов'язаних з виходом із кризового стану.
В практичній діяльності оптимізація структури капіталу проводиться за допомогою відповідних методів.
1. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового лівериджу.
2. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації його вартості. Процес цієї оптимізації ґрунтується на попередній оцінці вартості власного і позичкового капіталу при різних умовах його залучення та здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

Список використаної літератури

1. Бутко А.Д. Облік, аналіз та контроль фінансових результатів на підприємствах торгівлі. Сучасні економічні проблеми розвитку підприємництва. - К., 2004. - С.289-297. 2. Гриньова В.М. Фінанси підприємств – К: Знання-Прес, 2011. - 424с. 3. Бабіченко В.В. Розроблення прогнозного балансового звіту підприємства Фінанси України. - 2012. - №11. – С.110-118. 4. Вовчак О.Д. Фінансовий аналіз: Навч.-метод.посіб. - Львів: Львів.комерц.акад., 2003. - 96с. 5. Василенко Л.П. Фінанси підприємства у схемах і таблицях– К.: Дакор, 2013. - 344с.

Цікава доповідь! Актуальне питання. Дякую!

Визначена проблематика є важливим питанням для підприємств. Дякую за цікаву доповідь!

Тематика секції цікава, головне, що розглядаються питання розвитку професійної освіти, формування у підростаючого покоління творчого мислення, соціальних цінностей.

Гарно розкриті всі теми цієї секції. Дуже цікавий та пізнавальний матеріал. Успіхів у подальшій роботі.

Доповідь на вищому рівні,тематика секції цікава.Успіхів у подальшій роботі.

Теми у секції мають перспективу подальшого розвитку.

Дуже актуальна та цікава тема.

Дуже актуальна та цікава тема.

Дякую за цікаві та пізнавальні доповіді. Теми секції маюсь подальшу перспективу у розвитку.

Матеріали зібрані у цій секції достатньо цікаві. Не будучи фахівцем з цією галузі зазначу ґрунтовність проведених досліджень, структурованість матеріалів. Дякую за участь в конференції! Усім творчої наснаги та успіхів!

Admin пише:СЕКЦІЯ 9. Теоретичні та практичні аспекти розвитку технологій виробництва, товарознавства, торговельного підприємництва та експертизи товарів.

Подяка авторам. Матеріал цікавий, різноманітний та актуальний.

Ознайомившись з цією роботою, можна отримати багато інформації, щодо фінансового ринку та структури капіталу підприємства