СЕКЦІЯ 6. Технологічна освіта в контексті Нової української школи.

СЕКЦІЯ 6. Технологічна освіта в контексті Нової української школи.

В умовах становлення незалежної Української держави одним із головних завдань є відродження та розбудова національної системи освіти. Завдання, що постають з Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), передбачають подальший перспективний пошук шляхів розвитку школи, поліпшення підготовки старшої школи до трудової діяльності з використанням сучасних досягнень психолого-педагогiчних наук, залучення учнiв до вивчення декоративно-прикладного мистецтва, створення умов для включення його у трудову дiяльність.
Існуюча в Україні система освiти перебуває в станi, що не задовольняє вимогам, якi постають перед нею в умовах розбудови української державностi, культурного та духовного вiдродження українського народу [2, с. 5].
Нацiональне та естетичне виховання, якi вважаються компонентами освіти, є соцiальним замовленнями нашої держави.
Пiдвищення якості змiсту навчально-виховного процесу на заняттях декоративно-прикладного мистецтва набуває суспiльного значення, а реалiзацiя поставлених завдань зумовлена професiйним, iдейним та культурним рiвнем вчителя трудового навчання, від якого залежить доля розбудови народної освiти та її подальший розвиток в галузi національної культури, художньої освiти та нацiонального виховання.
При побудові і розвитку нової, незалежної держави особливо необхідно проявляти турботу про молоде покоління.
Аналіз змісту шкільних програм і підручників, вивчення науково-педагогічних, методичних та публіцистичних джерел, а також власний досвід роботи у школі доводять, що основною, центральною лінією у створенні національно орієнтованої системи підготовки учнів старшої школи повинно стати залучення їх до занять народними ремеслами та декоративно-прикладним мистецтвом.
Про їх могутній психолого–педагогічний і виховний потенціал, традиційно-просвітницьку й культурологічну суть йдеться у дослідженнях М. Б. Євтуха, Л. В. Калуської, Л. В. Оршанського, М. Г. Стельмаховича, Є. І. Сивавко, Б. М. Тимківа та інші.
Традиції декоративно-прикладного мистецтва допомагають відновлювати історично-духовну пам’ять і зосереджують увагу учнів старшої школи на глибинах естетичної та педагогічної свідомості всього українського етносу.
Заохочуючи учнів до кращого досягнення справді народного мистецтва світової та української культури, безпосередньо до самої творчості, педагог повинен формувати їхнє світосприйняття, розкривати красу оточуючого світу, допомагати учням жити повним духовним життям, відкривати перед ними шляхи художнього розуміння дійсності.
Досвід світової й вітчизняної філософської, психологічної й педагогічної думки минулого (Я. А. .Коменський, С. Ж. Поль, Г. С. Сковорода та інші) переконливо доводить, що система освіти учнів старшої школи повинна спиратися на національні корені.
Трудове навчання насправді має величезні потенційні можливості культурного і мистецького розвитку школярів, хоч на практиці ці можливості реалізуються далеко не повністю [3].
Стаття присвячена проблемі відродження мистецтва петриківського розпису на заняттях з трудового навчання і формування у старшокласників навичок володіння цією технологією.
Можливості трудового навчання у прилученні школярів до надбань національної культури є багатими і своєрідними, бо воно є тим рідкісним предметом, який перекидає місток між матеріальною і духовною культурою суспільства. Заняття різноманітними видами народних ремесел і декоративно-прикладного мистецтва є органічною формою поєднання пізнавальної і продуктивної мистецької діяльності дітей.
Шлях до досягнення мети полягає у розробці раціональних форм і методів навчання та плануванні системи занять, які б повністю відповідали основним дидактичним принципам та вимогам, а також у порівнянні значимості окремих міжпредметних зв’язків для цілісності та об’ємності навчального процесу.
Прилучення учнiв загальноосвiтніх шкiл до надбань нацiональної культури через заняття народними ремеслами i декоративно-ужитковим мистецтвом в процесi засвоєння курсу трудового навчання є необхідним. Але для початку слiд визначити, які види ремесел i народного мистецтва найбiльш придатнi для впровадження у навчально–виховний процес, у якому вiці доцiльно займатися певним видом творчостi, як узгоджується змiст традицiйних ремiсничо-мистецьких занять з програмами трудового навчання школярів [4].
Для початкiвця, щоб навчитися малювати петрикiвський орнамент, треба мати цупкий папiр (краще ватман або напівватман), акварельні фарби, кiлька саморобних пензликiв, склянку для води, куряче яйце, фарфорову чашку та плоску фарфорову тарiлочку для палiтри, м’який олiвець (М, 2М).
Для створення  візерунку  у техніці петриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка, які традиційно мають назву «грібенець», «зернятко», «горішок», «перехідний мазок».
Щоб створити орнамент, необхiдно знати деякi закономiрності, правила побудови композицiй [1].
Для досконалого оволодiння основами створення петрикiвського орнаменту необхiдні знання законiв колористики, а точнiше – принципiв сумiсності та доцiльності поєднання кольорових вiдтінків.
Крiм описаного вище об’єму знань для майстерного оволодіння мистецтвом петрикiвського розпису початкiвцям необхiдна терплячiсть і наполегливість пiд час виконання практичних занять. Для творчої роботи потрiбна постiйна практика, вивчення творiв народного мистецтва в музеях, на виставках.
Під час педагогічної практики, в процесі спілкування зі старшокласниками, а також під час аналізу відповідей на питання запропонованого нами опитувальника, ми дізналися, що тематичне наповнення уроків технології не задовольняє їхніх потреб. Учні наголошували на тому, що відвідують уроки технології без ентузіазму. Виходячи з цього, ми запропоновали учням познайомитися з модулем «Петриківський розпис на новорічних іграшках».
Варто наголосити, що старшокласники з зацікавленістю сприйняли нашу пропозицію, щодо оволодіння технікою Петриківського розпису. Учні 10–11 класів, познайомившись з тематикою модуля «Петриківський розпис на новорічних іграшках», повідомили нам, що їм подобається тематичне наповнення модуля і вони не проти відвідувати ці уроки.
Відповідно до вимог програми з курсу «Технології» нами була розроблена програма модуля «Петриківський розпис на новорічних іграшках».
Це програма художньо-естетичного напрямку, яка може викладатися у старшій школі у якості модуля «Техніки декоративно-ужиткового мистецтва», вона передбачає здобуття учнями старшої школи, як теоретичних знань про історичні етапи розвитку даного виду народного мистецтва, так і практичні вміння виконувати самостійні композиції у кращих традиціях Петриківки.
У пояснювальній записці розкриваються завдання занять, а також деякі вказівки методичного характеру щодо організації навчального процесу, використання наочних посібників, перевірки оцінки діяльності учнів та ін. Навчальний матеріал згруповано в теми і визначено кількість годин на кожну тему.
Програма знайомить не тільки з техніками, а й з напрямками декоративно-прикладної творчості, які не розроблені для більш глибокого вивчення в предметних областях. Велика увага приділяється творчим завданням, в ході виконання яких у старшокласників продовжує формуватися творча і пізнавальна активність. Значне місце у змісті програми займають питання композиції, колористики.
Програма сприяє:
 розвитку компетентної особистості дитини, виховання волі і характеру;
 самовизначенню, самовихованню і самоствердженню в житті;
 формуванню поняття про роль і місце декоративно-прикладного мистецтва в житті;
 освоєнню сучасних видів декоративно-прикладного мистецтва;
 освоєнню традиційних та нетрадиційних технік декоративно-прикладного мистецтва;
 навчанню практичним навичкам художньо-творчої діяльності, розумінню зв'язку художньо-образних завдань з ідеєю і задумами, вмінню узагальнювати свої життєві уявлення з урахуванням можливих художніх засобів;
 створенню творчої атмосфери в рамках дитячого колективу старшокласників на основі взаєморозуміння колективної роботи.
Мета модуля – виховання особистості творця, здатного здійснювати творчі задуми в галузі різних видів декоративно-прикладного мистецтва, виховання в учнів стійких систематичних потреб до саморозвитку, самовдосконалення і самовизначення в процесі пізнання мистецтва, історії, культури, традицій.
Завдання:
 розширення уявлення про розмаїття видів декоративно-прикладного мистецтва;
 формування позитивного ставлення до декоративно-прикладного мистецтва;
 формування практичних вмінь та навичок у володінні Петриківським розписом;
 розвиток духовних, естетичних та творчих здібностей учнів, розвиток фантазії, уяви, самостійного мислення;
 виховування художньо-естетичного смаку, працьовитості, акуратності.
Програма будується на основі знань вікових, психолого-педагогічних, фізичних особливостей дітей старшого шкільного віку.
Програма розрахована на 35 годин.
Календарно-тематичний план уроків з модуля «Петриківський розпис на новорічних іграшках» представлено в додатку 1.
Основною формою роботи є навчальні заняття. На заняттях передбачаються наступні форми організації навчальної діяльності: індивідуальна, фронтальна, колективна творчість.
Заняття включають в себе теоретичну частину і практичну діяльність учнів.
Теоретична частина дається у формі бесід з переглядом ілюстративного матеріалу (з використанням комп'ютерних технологій).
На практичній частині уроку учні вчаться акуратності, економії матеріалів, точності виконання робіт, якісній обробці виробу. Особлива увага приділяється техніці безпеки при роботі з технічними засобами, які урізноманітнюють діяльність і підвищують інтерес дітей.
При виконанні робіт старшокласники повинні дотримуватись таких правил:
 фарба для роботи має бути густою;
 слід заздалегідь розвести її водою, розтерти та розмішати;
 на інструменти слід набрати рясно фарбу. Працюючи пензлем, слід стежити за тим, щоб його кінчик не розтріпався;
 мазок пензлем (чи іншим інструментом) треба класти на виріб один раз, не підправляючи його додатково;
 для зручності роботи виконувати ескізи на аркуші паперу в процесі накладання мазків слід увесь час повертати [5].
На початку проведення емпіричного дослідження, в процесі констатувального етапу, було проведено анкетування старшокласників з метою визначення рівня пізнавального інтересу учнів, а також з метою визначення рівня художнього розвитку старшокласників, їм було запропоновано виконати певні завдання. Також було проведено спостереження за емоційний станом старшокласників від початку експерименту і до його закінчення.
З відповідей на запитання анкети з'ясувалося, що інтерес до уроків технології є, але через одноманітні, традиційні уроки репродуктивного характеру він низький. Учні хочуть вчитися, пізнавати нове, але в більш цікавій, інноваційній формі, хочуть не тільки слухати і записувати, а й бачити, спостерігати та розглядати, досліджувати на практиці, пробувати свої сили, навички. Адже не секрет, що в школах старе обладнання (в деяких школах його взагалі немає), відсутній дидактичний матеріал, немає спеціальної літератури, журналів.
В процесі формувального етапу було організовано та проведено уроки, згідно навчального плану та навчальної програми в рамках впровадження в навчальний процес модуля «Петриківський розпис на новорічних іграшках» в старшій школі.
У процесі педагогічного супроводу, організованого в процесі формувального етапу експерименту, ми намагалися допомогти учням відчути свою спроможність, підтримати творчі задуми та починання кожного школяра в рамках діяльності модуля «Петриківський розпис на новорічних іграшках», розвивати почуття впевненість в собі, і в своїх діях і відчуття особистісної значущості. Для цього ми взяли за правило відзначати навіть найменший успіх в зображувальній діяльності, заохочувати цікаві знахідки, аналізувати як позитивну діяльність, так і невдалі спроби. З метою створення креативного середовища ми розширили рамки педагогічного простору, включивши в план роботи, згідно тем модуля, майстер-класи з Петриківського розпису, віртуальні виставки. Ми також об'єднали зусилля всіх учасників виховного процесу: педагогічного колективу, самих учнів і їх батьків, які брали активну участь в організації презентації результатів діяльності учнів.
З метою визначення рівня розвитку пізнавального інтересу в старшокласників до уроків технологій нами було розроблено критерії оцінювання пізнавального інтересу.
Проаналізувавши рівень пізнавального інтересу учнів на початку експерименту ми зробити висновок, що на цей момент пізнавальний інтерес у учнів був низький.
Результати рівня пізнавального інтересу старшокласників в процесі констатувального експерименту представлені на рисунку 1


Рисунок 1. Рівень пізнавального інтересу старшокласників (констатувальний експеримент)
Після проведених нами уроків знову було проведено спостереження за учнями, а також проведено повторне анкетування.
Учні стали більш активно брати участь в бесіді, проявляючи певний рівень зацікавленості, висловлювати свою думку, ставлення до тієї чи іншої проблеми. Стали творчо, неординарно підходити до практичних завдань. Зріс інтерес до вивчення нового матеріалу. Учні стали обмінюватися своїми знаннями, знаходити нові джерела, цікавитися як виготовляється той чи інший виріб, з допомогою яких технік можна виготовити окремі вироби, які особливості притаманні тій чи іншій техніці.
Було виявлено, що проведені нами уроки підвищили пізнавальний інтерес учнів, підвищили прагнення пізнавати і поглиблювати свої знання, сприяли формуванню творчих активних особистостей, підвищили самооцінку учнів, сприяли покращенню емоційного стану старшокласників.
Крім того, варто наголосити, що після проведення формувального етапу, під час анкетування нами було виявлено, що низький рівень пізнавального інтересу в старшокласників відсутній взагалі. Таким чином, можна констатувати, що вплив тематичного наповнення модуля «Петриківський розпис на новорічних іграшках» на рівень пізнавального інтересу старшокласників був позитивним.
Формувальний експеримент, зокрема проведення уроків з модуля «Петриківський розпис на новорічних іграшках» посприяв підвищенню пізнавального інтересу старшокласників до уроків технологій.
Результати рівня пізнавального інтересу старшокласників (контрольного експерименту) представлено на рисунку 2.


Рисунок 2. Рівень пізнавального інтересу старшокласників (контрольний експеримент)
Результати контрольного експерименту варто порівняти з результатами констатуючого експерименту. На рисунку 3 представлено порівняльні результати.
 Рисунок 3 Порівняльна характеристика (констатуючий та контрольний експеримент)
За допомогою пізнавального інтересу удосконалюється складність і значимість навчання, що постійно повинна бути в полі зору вчителя. Кожне запропоноване учневі завдання, кожна його навчальна дія викликає безліч психологічних процесів, від характеру протікання яких часто залежить ефект навчання. При наявності пізнавальних інтересів навчання стає не просто цікавим, воно стає життєво важливою діяльністю, в якій зацікавлений, в першу чергу, учень.
Варто зауважити, що у навчальному процесі важливими та значущими є витоки справжнього пізнавального інтересу. Навчальний процес, володіючи певним змістом навчальних предметів, організовуючи операційні дії учнів, володіє значними об'єктивними можливостями стимулювання пізнавального інтересу. У свою чергу пізнавальний інтерес учнів в навчанні є джерелом енергетичних ресурсів діяльності учнів.
Найчастіше пізнавальний інтерес є домінуючим і при будь-яких обставинах має велику особисту значущість для учня. А якщо так, то вчителю дуже важливо не тільки його розпізнати, а й керувати ним.
Підводячи підсумки дослідження зазначимо, що декоративний розпис – це один з видів декоративно-прикладного мистецтва, що передбачає сюжетні зображення й орнаменти, які створюються засобами живопису на ужиткових предметах.
Декоративний розпис є традиційним видом мистецтва, який здавна поширений в Україні. Він і в наші дні займає чільне місце у творчості народних художників.
Одним з найважливіших напрямків сучасної вітчизняної педагогічної науки є розробка навчальних програм і планів для виховання учнів, пошук нових ефективних шляхів їх фізичного, розумового й морального розвитку. Особливо складні завдання в цьому плані перед методикою трудового навчання, бо жоден із шкільних предметів так не змінився за останні роки, як трудове навчання.
Спостереження за учнями під час виконання практичної роботи з розпису новорічних іграшок показали, що декоративна творчість не збуджує позитивних емоцій у тих учнів, які байдужі до неї, а в окремих випадках і в тих, хто досяг високої майстерності в декоративній роботі й відчуває свою зверхність над ровесниками. У школярів, які прагнуть досягти високої майстерності, процес творчої діяльності завжди збуджує позитивні емоції.
Нами було розроблено програму модуля «Петриківський розпис на новорічних іграшках» в старшій школі, в якій я розглянула психолого-педагогічні та методичні аспекти формування спеціальних вмінь під час занять петриківським розписом.
Досить важливим та значущим елементом є прагнення старшокласників показати, що за допомогою пізнавального інтересу удосконалюється складність і значимість навчання, що постійно повинна бути в полі зору вчителя. Кожне запропоноване учневі завдання, кожна його навчальна дія викликає безліч психологічних процесів, від характеру протікання яких часто залежить ефект навчання. При наявності пізнавальних інтересів навчання стає не просто цікавим, воно стає життєво важивою діяльністю, в якій зацікавлений, в першу чергу, саме учень.
Було отримано результати щодо рівня розвитку пізнавального  інтересу старшокласників. Результати свідчать про те, що проведення формувального етапу експерименту позитивно вплинуло як на рівень розвитку пізнавального інтересу, так і на рівень художнього розвитку старшокласників, а також загальний рівень емоційного стану учнів.


1. Бутник–Сіверський Б. Народні українські малюнки. Москва: Сов. художник, 1971. 287 с. 2.  Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). Київ: Радуга, 1994. С. 5–16. 3.  Мусієнко В. Д., Захарченко Р. О. Прилучення учнів до національної культури у процесі трудового навчання. Київ, 1996. 154 с. 4. Основи петриківського декоративного розпису: посібник для керівників гуртків, вчителів, учнів / І. Л. Кучанський, О. О. Кучанська. Сквира, 2013. 188 с. 5. Шорохов Е. В. Основы композиции. Москва: Просвещение, 1979. 132 с.

Згідно з концепцією «Нова українська школа» новий стандарт загальної середньої освіти ґрунтується на компетентнісному підході. Цей підхід повинен поєднати школу з реальним світом і тими потребами, які ставить перед людиною реальне життя. Під компетентністю розуміється поєднання знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, особистих якостей, що визначає здатність особи успішно провадити діяльність у нових непередбачуваних умовах (Гриневич, 2016).
Зазначимо, що в основу українського підходу до освітніх реформ було покладено досвід країн ЄС, зокрема основним орієнтиром став документ «Рекомендації Європейського парламенту та Ради Європи щодо формування ключових компетентностей освіти впродовж життя» (2006).
Однією з компетентностей, яка повинна бути сформована у учнів закладів загальної середньої освіти є ініціативність і підприємливість.
Підприємливість – це риса особистості, засадами якої є установка на постійний пошук нових можливостей за межами наявних ресурсів, саморозвиток та самореалізацію, ефективна діяльність в умовах невизначеності. Її результатом стає створення та реалізація об’єктивно або суб’єктивно нових ідей, технологій і соціальних проєктів. Підприємлива особистість наділена творчим потенціалом, здатністю до інновації та готовністю ризикувати, а також планувати та керувати проєктами для досягнення поставленої мети. Це допомагає людині зрозуміти суть власної діяльності та не упустити можливості досягти чогось, а також є фундаментом для оволодіння конкретними навичками та знаннями властивими тим, хто займається соціальною або комерційною діяльністю.
Теоретико-методологічні основи формування у молоді ключових компетентностей і, зокрема, підприємливості розкрито в дослідженнях І. Зимньої, О. Овчарук, О. Пометун, О. Савченко та ін. Різні тлумачення поняття підприємницької компетентності та аналіз її змісту представлено в працях Ю. Білової, О. Коберника, О. Ліскович, М. Ляшенка, Т. Матвєєвої, С. Прищепи, В. Сліпенко, О. Сулаєвої та інших.
Однак, незважаючи на широкий спектр проведених наукових досліджень, окреслена проблема недостатньою мірою розроблена на теоретичному та практичному рівнях, а тому вимагає подальшого дослідження. Зокрема, значний інтерес у цьому плані викликає формування підприємницької компетентності в учнів закладів загальної середньої освіти саме на уроках трудового навчання та технологій.
Мета статті – визначити сутність та зміст підприємницької компетентності, визначити основні напрямки формування ініціативи і підприємливості в учнів закладів загальної середньої освіти на уроках трудового навчання, схарактеризувати форми та методи цієї роботи.
Багато сучасних учених приділяють у своїх працях значну увагу проблемі формування підприємницької компетентності у молоді різного віку, причому іноді вони висловлюють різні точки зору щодо тлумачення цього терміну.
З точки зору практичної психології, підприємницька компетентність – це особистісна якість, здібність, модель поведінки, необхідна для успішного вирішення певних бізнес-задач та досягнення високих результатів у підприємницькій діяльності (Овчарук, 2004).
М. Ляшенко під цією компетентністю розуміє відповідну здатність людини, що об’єднує в собі знання, уміння й навички з основ підприємництва в професійній діяльності, готовність до створення власного бізнесу, здатність довести свої наукові здобутки до комерціалізації та впровадити їх у певній галузі економіки; уміння критично осмислювати й використовувати різноманітну інформацію; творчий підхід до справи, наявність певних лідерських якостей (Ляшко, 2016, с. 53).
За поглядами О. Ліскович, підприємницька компетентність – це наявність у людини здатності до творчого пошуку, генерування й реалізації нових ідей, спроможності успішно вирішувати проблеми в різних сферах життєдіяльності, сформованість умінь аналізувати й об’єктивно оцінювати свої професійні можливості, співвідносити їх із потребами ринку праці; готовність дотримання норм і етики трудових стосунків (Ліскович, 2017, с. 119).
О. Коберник стверджує, що результатом формування в учнів підприємницької компетентності є знання з основ економічного аналізу господарської діяльності й підприємництва, уміння здійснювати міні маркетингові дослідження, здатність співвідносити свої потреби й власні економічні інтереси з потребами інших людей, із наявними матеріальними, трудовими й природними ресурсами; готовність здійснювати організовувати власну підприємницьку діяльність, складати, здійснювати й оцінювати бізнес-проєкти, приймати економічно обґрунтовані рішення в динамічному світі; аналізувати і оцінювати власні професійні можливості, здібності та співвідносити їх з потребами ринку праці (Коберник, 2014, с. 89).
У Європейській довідниковій системі підприємницька компетентність трактується як здатність особистості втілювати ідеї у сферу економічного життя, як інтегрована якість, що базується на креативності, творчості, інноваційності, здатності до ризику, а також спроможності планувати та організовувати підприємницьку діяльність (Овчарук, 2004).
На думку української дослідниці Ю. Білової, підприємницька компетентність – це інтегральна психологічна якість особистості, яка проявляється в мотивованій здатності до творчого пошуку та реалізації нових економічних ідей і дає змогу вирішувати різноманітні проблеми в повсякденному, професійному, соціальному житті. Наявність підприємницької компетентності дає змогу особистості знаходити та застосовувати оптимальне поєднання ресурсів у процесі виробництва, створювати і впроваджувати в економічне життя суспільства інновації, йти на певний ризик, необхідний для виконання поставленої мети. Успіх підприємницької діяльності пов’язаний із самоорганізованістю, діловими та особистісними якостями підприємця, ефективністю управління бізнесом. Важливими є лідерські якості, уміння розв’язувати конфліктні ситуації, приймати рішення в умовах невизначеності, працювати в команді, стимулювати й мотивувати зусилля працівників, створювати організаційні структури (Білова, 2013, с. 17).
Структура підприємницької компетентності (за Ю. Біловою):
• мотиваційно-ціннісний компонент – це морально-етичне ставлення особистості до підприємницьких цінностей (свобода вибору, самореалізація, ощадливість, толерантність, чесність), що визначає суб’єкт-суб’єктні міжособистісні відносини, а також суб’єкт-об’єктні відносини людини з природою;
• когнітивний (або знаннєво-змістовий) компонент включає знання теоретичного й технологічного (процедурного) характеру: це сукупність знань, що відображають розуміння сутності економічної сфери життя сучасного суспільства; теоретичні знання про основні поняття та методи підприємницької діяльності. Цей компонент враховує особливості і варіативність змісту освітніх та особистісних потреб, мотивів особистості на різних етапах її економічної та підприємницької підготовки;
• діяльнісний (або практично-технологічний) компонент передбачає формування практичних умінь підприємницької діяльності (професійної та соціальної), а саме:
 уміння вибору ефективної бізнес-ідеї та форм підприємницької діяльності;
 здатність до організації, планування та прогнозування підприємницької діяльності;
 уміння презентувати власні проєкти, вести конструктивний діловий діалог;
 готовність творчо розв’язувати різноманітні проблеми у сфері підприємницької діяльності на основі набутих знань, умінь, способів мислення;
 спроможність керувати та контролювати хід і результати підприємницької діяльності;
• емоційно-вольовий компонент включає:
 здатність розуміти власний емоційний стан у ситуації пошуку та реалізації бізнес-проєктів;
 здатність гідно переживати відсутність результату, спроможність відкрито ділитися своїми почуттями і переживаннями;
 цілеспрямованість;
 витримка, володіння собою в ситуаціях невизначеності (Білова, 2013, с. 19).
В. Сліпенко стверджує, що підприємливість найчастіше трактується як якість особистих можливостей та ідей, що проявляються у здатності втілювати їх у цінність для інших. Створена таким чином цінність може бути фінансовою, культурною або соціальною, незалежно від типу чи контексту в будь-якій сфері життєдіяльності та у можливому вартісному ланцюжку, що означає її створення у приватному, публічному та інших секторах, а також у будь-якому поєднанні цих секторів. Підприємливість як компетентність стосується всіх сфер життєдіяльності. Вона дає громадянам можливість піклуватися про власний розвиток, робити активний внесок у розвиток суспільства, виходити на ринок праці як найманий працівник або самозайнята особа, а також започатковувати власну справу чи виводити на вищий рівень підприємство, яке може мати культурне, соціальне або комерційне спрямування (Сліпенко, 2017).
Формування компетентності «підприємливість» було основною метою проєктів «Шкільна академія підприємництва» та «Уроки з підприємницьким тлом», що їх реалізував Центр розвитку освіти впродовж 2012-2015 рр. у рамках Програми з освітнього розвитку МЗС.
Проєкт «Уроки з підприємницьким тлом», який успішно реалізували українські педагоги, переймаючи польський досвід, змінює погляди на процес навчання. Урок – це не традиційне інформування. Знання – це не мертва інформація, готова до відтворення будь-якої миті. Людина повинна вміти здобувати знання самостійно, а ще використовувати здобуті знання для створення оригінального продукту, що дасть змогу не лише задовольнити її власні потреби, а й покращити життя іншим людям (Бобінська, 2014).
В закладах загальної середньої освіти України формування підприємливості та ініціативності як ключової компетентності, повинно навчати дітей нестандартно мислити, розвивати нетрадиційні здібності та вміння. До того ж, це буде створювати можливості для розвитку економіки, вселяти впевненість у власних можливостях.
Щоб навчальна діяльність мала сенс, школа повинна готувати до життя. Життєвий успіх учнів залежить від того, чи навчимо ми їх виконувати суспільні ролі, чи здобуватимуть вони ключові компетентності в дії. Вчитися, щоб діяти, – це один з найважливіших постулатів Євросоюзу і показник якості роботи сучасної школи.
Однак, навчальний процес часто не заохочує дітей до того, щоб ризикувати і робити помилки, необхідні для формування винахідливості й ініціативності. Більшість інформації про бізнес і підприємництво, яку повідомляють учням, та яка повинна формувати їх установки, не має дієвого інтерактивного характеру. Для формування сталих навичок і більш ґрунтовної особистої мотивації надзвичайно важливими є активні форми засвоєння правил організації підприємницької діяльності та стратегій здійснення бізнес-проєктів. Застосування інтерактивних методів і форм роботи на уроках дає можливість розвивати в учнів ініціативність, лідерські якості, навички ефективного спілкування, уміння працювати в групах, нести відповідальність за власні рішення, а також виявляють здібності учнів, їхню професійну спрямованість, а в майбутньому – буде сприяти активної участі в громадському житті суспільства.
Слід зазначити, що формування підприємницької компетентності пов’язане не тільки з тим, як учням повідомляють основні теоретичні знання з економіки, підприємництва, а з усією системою навчання та виховання в школі. Формування підприємницьких умінь відбувається вже тоді, коли учні беруть участь в учнівському самоврядуванні та дослідницькій діяльності, виконують роль організаторів шкільних справ, обирають майбутню професію, планують створення власної справи тощо.
Практично усі навчальні галузі мають певний потенціал і повинні взяти участь у формуванні визначених Міністерством освіти і науки України компетентностей, зокрема ініціативи і підприємливості. Це можливо за рахунок інтеграції міжпредметних зав’язків навчальних дисциплін, інтегрованого підходу до навчання, творчого підходу до організації навчального процесу усіма педагогами ЗЗСО. Інтегроване навчальне заняття неможливе без вмотивованого і підготовленого вчителя, який розуміє важливість інтегрованих підходів.
Активну участь у формуванні підприємницької компетентності повинні взяти і вчителі трудового навчання.
Як зазначено в концепції «Нова українська школа», освітня галузь «Технології» повинна забезпечити, в межах ключових компетентностей ініціативність і підприємливість, формування у учнів таких умінь: проєктувати власну професійну діяльність відповідно до своїх схильностей, переваг і недоліків, мислити творчо, генерувати нові ідеї і ініціативи та утілювати їх у життя для підвищення власного добробуту і для розвитку суспільства і держави; формулювати цілі і завдання, розробляти план для їх досягнення, прогнозувати і нівелювати ризики, ухвалювати рішення і оцінювати їх ефективність, раціонально використовувати ресурси. Також в учнів повинні бути сформовані такі ставлення: впевненість під час реалізації власних ідей, визнання своїх талантів, здібностей, умінь і демонстрація їх у праці та творчості; здатність брати на себе відповідальність за кінцевий результат власної та колективної діяльності, ініціативність, відкритість до нових ідей (Гриневич, 2016).
Підприємницьку компетентність вчитель трудового навчання може розвивати використовуючи відповідні форми та методи навчальної діяльності, які спонукатимуть учня бути ініціативним, активним, комунікабельним, відповідальним, передбачливим, сміливим. Ці форми та методи відображають новий діяльнісний підхід до навчально-виховного процесу. Також необхідно звернути увагу на те, що не всі учні здатні бути активними і ініціативними. Тому необхідно враховувати індивідуальні особливості усіх учнів класу і звертати особливу увагу на пасивних, замкнених, несміливих учнів.
Дуже важливим для вчителя трудового навчання є створення атмосфери довіри, комфортних умов для співпраці учнів, розвитку в них лідерських якостей, почуття відповідальності за діяльність групи.
Важливим чинником у формуванні підприємливості є мотиваційне середовище уроку. Саме через вхідну мотивацію у вступній частині уроку необхідно зацікавити учнів, визначити зв’язок науки з життям, зануритися в особистий досвід учнів. В основній частині уроку важливо підтримувати та посилювати мотивацію до навчання через залучення учнів до активної діяльності, що забезпечить формування цінностей особистості учня. Мотивація перспективи в підсумковій частині уроку сприятиме усвідомленню неперервності процесу навчання.
Для досягнення поставлених цілей вчителю трудового навчання необхідно застосовувати різноманітні методи навчання. Їх можна згрупувати залежно від бажаних ефектів:
 методи, що ґрунтуються на вміннях критичного мислення, умовиводу, аналізу, оцінювання й узагальнення фактів. Для реалізації цього виду цілей може послужити: мозковий штурм, зворотній мозковий штурм, метод морфологічного аналізу, метод функціонально-вартісного аналізу, SWOT-аналіз;
 методи, що сприяють формуванню відповідальності, здійсненню й оцінюванню вибору, а також прийняттю рішень з повним усвідомленням наслідків. Корисними для нас будуть: «дерево прийняття рішень», займи позицію, методи дискусії (дебати, «шість капелюхів», дискусія на бали, метаплан);
 методи, що розвивають уяву, ґрунтуються на емоціях і переживаннях учня, а також створюють умови для дії: метод фокальних об’єктів, моделювання, рольова гра, «асоціативний кущ», ментальні карти;
 методи, які добре відомі й часто застосовуються – лекція з презентацією, робота з текстом-джерелом, співпраця й робота в малих групах, експертні групи, зупинки з завданнями, розробка проєкту.
Підприємливість варто розвивати за допомогою роботи в малих групах і парах. Така навчальна діяльність формує відповідальність за спільний результат, а ще навчає учнів співпрацювати – спілкуватися між собою, бути лідерами й підлеглими, дискутувати, переконувати, відстоювати власні позиції, іти на компроміс тощо.
Вчителю трудового навчання для формування підприємницької компетентності необхідно підбирати цікаві завдання для розвитку критичного мислення та самостійної творчої діяльності учнів на уроці. Також необхідно використовувати на уроках трудового навчання ігрові технологій. Гра дозволяє відійти від одноманітності, монотонності; створити умови для всебічного розвитку дитини, її здібностей. Досить ефективними для розвитку підприємницьких якостей є рольові ігри, які допомагають учням уявити себе експертами в певній сфері, продемонструвати знання, уміння, здобуті завдяки методу випереджувальних завдань. Можна запропонувати учням об’єднатися в команди та влаштувати змагання. Наприклад, визначити найбільш ощадливого господаря; визначити яка з команд підприємців знайде більше якісного товару за розумною ціною, яка з команд краще спланує безвідходне виробництво.
Також можна запропонувати такі сюжетні ігри, як-от: «Рекламна агенція», «Ми – дизайнери», «Супермаркет», «Модельна агенція», «Бюро архітекторів», під час яких учні зможуть відтворити трудові процеси дорослих і водночас навчатимуться основам економіки. У сюжетних іграх моделюються реальні життєві ситуації (операції купівлі-продажу, виробництва та збуту готової продукції тощо), що на практиці допомагає засвоювати складні економічні знання. Адже, якщо учні відчують відповідальність за свої вчинки в грі, то це допоможе їм уникати помилок у дорослому житті.
Проєктна діяльність вважається основною технологією формування ключових життєвих компетентностей учнів, зокрема й підприємницької. Адже учні, працюючи над створенням проєктів, навчаються критично мислити, генерують цікаві ідеї для проектів, знаходять оптимальні засоби для їх реалізації, чітко усвідомлюють, де і як можна застосовувати набуті знання та вміння, вчаться бути комунікабельними, постійно самовдосконалюватися.
На уроках трудового навчання в 5-6 класах учні здатні вже усвідомити значення підприємницької компетентності шляхом опанування таких умінь: самостійне визначення мети трудового завдання, планування й організація трудового процесу, уміння раціонально використовувати матеріали та обладнання, враховувати норму часу в роботі, об’єктивно оцінювати результати труда, сумлінно виконувати будь-яку роботу, якісно виготовляти вироби.
Розвиток техніко-економічного мислення учнів середньої школи забезпечується шляхом знайомства з елементарними економічними основами як домашнього господарства, так і економіки нашої країни, формування здатності орієнтуватись у підприємницькому середовищі, а також сприяння усвідомленню взаємозв’язку економічних та етичних процесів.
В учнів середньої ланки на уроках трудового навчання можливо закріпити такі економічні поняття, як-от:
 виробництво («Що б сталося, якби в нашому місті закрилося підприємство?», «Які ресурси потрібні для виготовлення футболки, рюкзака, стільця тощо?», «Які ресурси використовує меблева фабрика?»);
 спеціалізація («Чим відрізняються завод імені Антонова і корпорація «Рошен?», «Яка різниця між фабрикою IKEA та акціонерним товариством «Мотор Січ»?»;
 трудові ресурси («Ця поважна праця слюсаря (вчителя, лікаря)», «Назви професію», «Кому що потрібно для праці?»);
 ринок («Що таке ринок?», «Продаж товарів через магазини та Інтернет?») та ін.
Важливе місце в підприємницькій освіті учнів 5-9 класів займає конкретизація знань основ поведінки споживача, формування уявлень про права споживачів під час купівлі товарів, наданні послуг. Цьому сприяють – «ділові ігри», створення проєктів, відтворення реальних ситуацій, виконання творчих завдань.
Для формування підприємницького мислення, правомірної поведінки в бізнес-середовищі, розвитку ділових якостей, оцінки власного потенціалу у сфері економічного й соціального життя вчитель трудового навчання може запропонувати учням такі форми роботи:
 дискусії з таких питань: «Що вигідніше: виробити багато дешевого товару чи менше, але якісного?», «Що краще купити: нову іграшку для малюка чи нові окуляри для бабусі?», «Для чого треба займатися спортом?»;
 роздуми: «Чому я хочу (або не хочу) бути бізнесменом?», «Що найважливіше в житті?», «Чи потрібна мені ця річ?», «Наскільки важливою є проблема безвідходного виробництва», «Потреби та можливості»;
 тестування: «Що можна купити за гроші?», «Що неможливо купити за гроші?»;
 ділові ігри: «Меню для дитячого кафе», «Реклама швейної майстерні (ательє)», «Підбір асортименту продукції для малого підприємства», «Підбір обладнання для майстерні»;
 тренінги: «Найбільш економна господиня», «Конвеєр», «Чи знаєш ти ціни?», «Аукціон знань» тощо.
Одним із засобів формування основ підприємницької компетентності школярів є підготовка і проведення комплексних навчально-економічних екскурсій на промислові підприємства рідного міста, фабрики, підприємства сфери обслуговування, у приватні фірми, сервісні центри, музеї, торгівельні мережі. Мета – показати учням, як функціонують ці заклади зсередини, виробити у них уміння помічати й оцінювати різноманітні економічні факти і явища у взаємозв’язку, ознайомити учнів із практичними діями дорослих в умовах підприємницького середовища. Під час екскурсій учні можуть спостерігати за реальним процесом виробництва та наданням послуг, дізнатися про особливості організації технологічних процесів, про собівартість продукції, організацію поставок від постачальників, шляхах готової продукції до споживача тощо.
Для учнів можна організувати зустрічі з представниками бізнесу, приватними підприємцями, економістами, представниками різних професій, які можуть поділитись прикладами ведення бізнесу зі свого життя, професійно можуть надати певну інформацію практичного плану стосовно економічних питань, ведення підприємницької діяльності, вимог до певних професій. До цього процесі можуть долучитись також батьки, студенти і навіть пенсіонери.
Також з учнями можна проводити тематичні бесіди, у ході яких відбувається формування у них системи знань з підприємницької діяльності: «Що потрібно мені, щоб розпочати свій бізнес?», «Як підібрати інструмент?», «Де замовити тканини, фурнітуру?», «Як зменшити витрати на виробництво певного виробу?» тощо.
На уроках трудового навчання учнів можна навчити розраховувати раціональну покупку, планувати та економічно вираховувати витрати на виготовлення різних виробів, познайомити з формуванням цін на товари, поняттям «витрати» «собівартість», «заробітна плата», «прибуток», «збитки», «конкуренція».
У позакласний час учням можна запропонувати вирішити або скласти кросворд, згадати прислів’я й приказки на економічну тематику; запропонувати учням текст, в якому пропущені економічні терміни; задати завдання на виключення зайвого слова на економічну тематику.
Отже, планомірна робота з учнями із застосуванням різних форм і методів навчання, з урахуванням їхніх вікових та індивідуальних  особливостей буде сприяти якісному формуванню в учнів підприємницької компетентності.
Дуже корисним для нас є досвід формування в учнів загальноосвітніх закладів США підприємницької компетентності. У рамках навчального процесу в США пропонується обовʼязково використовувати організацію міні-підприємств для навчання учнів загальноосвітніх закладів. Особлива увага приділяється міні-підприємствам, що створені самими учнями. Вони готують школярів до вступу у світ бізнесу і комерції, забезпечують розвиток широкого спектра практичних навичок та особистих якостей, заохочують ініціативу й творчість, переконують у можливості самостійно забезпечити себе роботою, допомагають у профорієнтації.
Використовуючи отримані на уроках економіки та технології знання, учні створюють власну фірму, основним принципом, котрої є те, що всі члени шкільного підприємства, включаючи і управлінський апарат, беруть участь як в процесі виробництва, так і в реалізації продукції. Школярі проходять усі стадії формування акціонерного товару: проводять установчі збори, готують документи, випускають і поширюють акції, займаються управлінням і виробництвом, збутом продукції та розподілом дивідендів. Досліджуючи ринок, члени компанії випускають тільки ту продукцію, яка користується попитом і забезпечує гарантований успіх в діяльності, тобто прибуток. Шкільне міні-підприємство управляється Радою, до складу якої входять директор і керівники груп, у кожного свої обовʼязки: фінанси, робота з персоналом, виробництво продукції, маркетинг. Рада організовує і координує роботу шкільних майстерень, гуртків, виготовлення виробів для будинку, дозвілля, випуск шкільної газети, організацію «Дня підприємництва», ярмарки-розпродажі, роботу шкільного кіоску з продажу канцтоварів, екскурсії на виробництво, відвідування виставок, тестування й анкетування.
Діяльність шкільного міні-підприємства спрямована на підтримку матеріально-технічної бази школи, на здійснення соціально значущої діяльності. Кошти, отримані навчально-трудовими групами, йдуть на виплату учням за працю, придбання призів і подарунків, оренду приміщення, організацію шкільних свят, оформлення актового залу, придбання канцтоварів та ін. Найважливіше – не сума грошових коштів, а нагромадження учнями в результаті діяльності економічного, життєвого досвіду, що сприяє розвитку підприємницької компетентності.
Основою такої навчально-виховної системи є найважливіший обʼєднувальний економічний елемент – праця. Бо має місце чіткий і логічний зв’язок пізнання і практичної реалізації знань, яку можна зобразити формулою: пізнай економіку на уроці → зроби виріб на шкільному підприємстві → ефективно реалізуй виріб → справедливо розподіли дохід → кваліфіковано керуй цим процесом (Сліпенко, 2017).  
Таким чином, розвиток підприємницької компетентності створює основу для актуалізації та закріплення отриманих знань і загальнотрудових умінь, сприяє усвідомленню значущості своєї праці, формує культуру праці, виховує почуття відповідальності, колективну спрямованість особистості, технологічну грамотність.
Отже, формування підприємницької компетентності учнівської молоді, дасть їм змогу свідомо обирати власний шлях до професійного успіху, навчить аналізувати та ухвалювати ефективні рішення не тільки в економічній сфері, а й у різних життєвих ситуаціях, адже підприємницька діяльність є багатовекторною.


1. Білова Ю. А. Поняття та структура підприємницької компетентності майбутніх фахівців економічного профілю. Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: зб. наук. пр. Рівнен. держ. гуманіт. ун-ту. 2013. Вип. 7 (50). С. 15–17
2. Коберник О. М. Теоретико-методичні засади компетентнісного підходу в технологічній освіті. Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: зб. наук. праць. Київ – Вінниця, 2014. Вип. 37. С. 85–91.
3. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека освітньої політики / під заг. ред. О. В. Овчарук. Київ: «К.І.С.», 2004. 112 с.
4. Концепція «Нова українська школа» / упоряд.: Л. Гриневич, О. Елькін, С  Калашнікова, І. Кобернік та ін.). К., 2016. 34 с.
5. Кузьменко Ю. Формування компетентності «підприємливість і фінансова грамотність»: сучасні орієнтири. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2018. №2. С. 36-39.
6. Ліскович О. Структура та сутність підприємницької компетентності учнів у контексті навчання фізики. Україна-Польща: економічні та соціальні виклики 2030: електрон. зб. матер. Міжнар. міждисцип. конференції (Варшава, 30 червня – 2 липня 2017 р.). Варшава, 2017. С. 118–121. URL : http://www.iiasc.org/wp-content/uploads/2017/11/eb39fe803a4d7e819fb2f412cd0a050e.pdf
7. Ляшенко М. Формування підприємницької компетентності у майбутніх учителів технологій. Наукові записки: зб. наук. пр. Кіровоград. держ. пед. ун-т імені В. Винниченка. Серія: Проблеми методики фізико-математичної і технологічної освіти. Кіровоград, 2016. Вип. 9, ч. 3. С. 51–54.
8. Нова українська школа: основи Стандарту освіти / ред. кол.: Л. Гриневич та ін.; за заг. ред. М. Товкало. Львів, 2016. 64 с.
9. Сліпенко В. Особливості розвитку підприємницької компетентності школярів у загальноосвітніх навчальних закладах: Американський досвід. Людинознавчі студії. Серія «Педагогіка». 2017. Випуск 5/37. С. 197-205.
10. Уроки з підприємницьким тлом : [навчальні матеріали] / за заг. ред. Е. Бобінської, Р. Шияна, М. Товкало. Варшава: Сова, 2014. 398 с.

Україна ввійшла у нове тисячоліття незалежною державою. Для її розбудови та досягнення належного рівня життя, стандартів розвинених європейських країн потрібне осмислення власної самобутності, об’єктивна оцінка національної культури та шляхів її подальшого розвитку. У цьому зв’язку важливого значення набирає реформування української національної школи, зокрема системи естетичного виховання учнів.
На сучасному етапі розвитку української культури та сучасних інформаційних технологій у вихованні дітей, актуальним є виховання в народних традиціях. Народне декоративно-ужиткове мистецтво нерозривно пов'язане з життям і побутом людства. Краса здавна вважалася могутнім засобом морального вдосконалення особистості. Головне завдання естетичного виховання полягає в тому, щоб засобами мистецтва прищепити людині високі норми і принципи моралі, прагнення до творчої діяльності, яка є засобом реалізації духовних потреб особистості. Розвиваючи культуру почуттів, поведінки, особистих інтересів, творчу працю, активну громадську діяльність, можна формувати всебічно-досконалу і розвинену людину. Для розв'язання цього завдання важливе значення має декоративно-ужиткове мистецтво.
Декоративно-ужиткове мистецтво формує, насамперед, цілісний розвиток учня, розуміючи, що лише в цьому випадку можна досягти високого рівня розвитку його окремих здібностей. Яке ж основне завдання декоративно-ужиткового мистецтва? Звичайно ж, людина здавна захоплювалась красивими речами, тому намагалась зробити своє побутове середовище гарним, що й лежить в основі декоративності. Декоративність показує зміст та художню образність та є єдиним способом, який виражає їх.
Декоративно-ужиткове мистецтво супроводжує життя кожної людини. Для кого більшою, для кого – меншою мірою, але вона є тим духовним середовищем, у якому формується світогляд, естетичні ідеали, моральні цінності й трудові якості особистості.
Проблема впливу культурної спадщини, а саме народного мистецтва, на виховання особистості була предметом уваги І. Зязюна, В. Лосюка, О. Семашко, Є. Сявавко та інших [4; 5]. Найчастіше наукові дослідження пов’язані з питаннями виховання, формування самосвідомості та національних цінностей засобами декоративно-ужиткового мистецтва лише школярів або дітей дошкільного віку (Є. Антонович, А. Бойко, Л. Єнтіс, Р. Захарченко та ін.) [1; 3]. Це зумовлено тим, що процес самопізнання особистості, її національного становлення відбувається на початку життя людини, коли формується її свідомість. Але формування особистості не завершується у тому чи іншому віці, а триває впродовж усього життя і набуває особливого значення під час навчання у вузі, в процесі становлення людини як фахівця.
Метою статті є визначення і узагальнення виховного потенціалу декоративно-ужиткового мистецтва та виявлення оптимальних умов його використання в процесі підготовки майбутніх учителів технологій.
Принципи єдності національного і загальнолюдського, культуровідповідності, природовідповідності, демократизації, гуманізації виховання породжують завдання навчально-виховного характеру: відновлення культурно-історичної пам’яті народу, історичного національного досвіду, критичний відбір соціокультурного матеріалу у виховному процесі, його дидактичне оформлення тощо. Концепція виховання молоді орієнтує на її залучення до світової культури і загальнолюдських цінностей, однак процес, в рамках якого повинно здійснюватися це залучення, має спиратись на народні звичаї, традиції, культуру.
Багато дослідників доводять, що з усіх проявів національної культури найбільш впливає на формування людської особистості саме народне мистецтво.
Як показано у багатьох дослідженнях, особливе значення для національно-культурного виховання підростаючих поколінь має відродження народного декоративно-ужиткового мистецтва України, в предметах якого знаходить відображається історія, сьогодення, а також мрії та фантазії людини.
Аналіз досягнень з проблеми. Проблема взаємозв’язку естетичного виховання і трудової підготовки школярів досить багатоаспектна і багатогранна. Значну увагу їй приділено у працях вітчизняних та зарубіжних учених П. Атутова, Ю. Васильєва, А. Вихруща, В. Гетти, Р. Гуревича, В. Гусєва, Й. Гушулея, П. Дмитренка, А. Дьоміна, Г. Левченка, В. Мадзігона, Є. Мегема, В. Полякова, І. Сасової, В. Сидоренка, В. Стешенка, Г. Терещука, М. Тименка, Д. Тхоржевського, М. Янцура та ін.
В останні роки зросло прагнення суспільства до відродження національних духовно-матеріальних цінностей що, в свою чергу, ставить перед педагогічною наукою завдання розробки змісту, засобів, методів, організаційних форм навчання школярів народному декоративно-ужитковому мистецтву. На його особливу роль в естетичному, моральному та трудовому вихованні учнівської і студентської молоді вказують у своїх працях Є. Антонович, А. Аронов, М. Каган, Н. Кардаш, Н. Кузан, В. Мазепа, Л. Масол, Г. Мельник, В. Мусієнко, Н. Ничкало, Л. Новак, Л. Оршанський, О. Отич, В. Радкевич, З. Резніченко, Л. Савка, Т. Сиротенко, В. Тименко, В. Титаренко, С. Чебоненко та інші.
Проте, незважаючи на інтерес науковців до проблем формування естетичних смаків учнів, багато її аспектів ще не знайшли адекватного висвітлення. Так, у теорії і практиці естетичного виховання недостатньо вивченими й розробленими залишаються питання формування естетичних смаків учнівської молоді засобами декоративно-ужиткового мистецтва.
Основний матеріал дослідження. Щоб визначити ті додаткові можливості, які створює трудове навчання для занять учнів мистецтвом необхідно врахувати, що предметами декоративно-ужиткового мистецтва які вивчаються на уроках є речі, призначені для практичного використання, їх декоративність визначається формою речі, матеріалом, з якого вона виготовлена, а також художньою обробкою і оздобленням: розписом, різьбленням, нанесенням рельєфу, покриттям лаком тощо.
На перший погляд здається, що трудове навчання, в основі якого лежать практичні заняття з обробки найпоширеніших матеріалів: металу, деревини, тканин та харчових продуктів, за своєю культурологічною насиченістю не може жодною мірою суперечити із багатьма іншими предметами. Насправді ж, воно має величезні потенційні можливості культурного і мистецького розвитку школярів, хоч на практиці ці можливості реалізуються далеко не повністю.
Художня праця включає учня в творчу діяльність, яка стимулює формування стійкого інтересу до праці, формує естетичне розуміння навколишнього середовища, надає можливість набуття спеціальних художніх вмінь та навичок, розвиває власні особистісні якості.
Кожний елемент педагогічної системи повинен нести естетичне навантаження в тісному взаємозв’язку з іншими елементами системи: мета праці – з її процесом, процес – з результатом, результат – з особистими відносинами, відносини – з якостями особистості. Ідеальна сторона процесу праці полягає в тому, що, виконуючи будь-яку роботу, школярі повинні мати в своїй уяві ідеальний образ виробу. Праця виховує естетично не тоді, коли дитина просто щось робить, а коли ця діяльність спрямована на відтворення ідеалу.
Естетичне виховання – це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині. Однак ця здатність вимагає свідомого, цілеспрямованого, планомірного і систематичного розвитку.
У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може бути байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до того, що спостерігає. Тому важливо, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.
Працюючи над проблемою «Естетичне виховання учнів на уроках трудового навчання», я намагалась формувати естетичні смаки школярів, що мають специфічні особливості, які визначаються змістом та умовами їхньої навчальної діяльності. На уроках трудового навчання виникала можливість розкрити і показати їм взаємовідношення між виробництвом, технікою і мистецтвом. І це цілком закономірно, адже сприйняття і розуміння людиною прекрасного виникло, головним чином, у процесі трудової діяльності. У праці людина діставала задоволення від успішних творчих, фізичних і розумових зусиль, від корисності вдосконалення особисто виготовлених предметів, перетворення довкілля.
Головною особливістю декоративно-ужиткового мистецтва є єдність у художніх творах утилітарних та естетичних принципів. Предмет і форма відображення дійсності в мистецтві зумовлюють його специфічні функції – задоволення естетичних потреб людей шляхом створення творів, які можуть принести людині радість, насолоду, духовно збагатити її та разом з тим пробуджують в ній художника, здатного у конкретній галузі своєї діяльності творити «за законами краси». За допомогою цієї естетичної функції мистецтва проявляється його пізнавальне значення і здійснюється виховний вплив на особистість.
Функціональна роль мистецтва у суспільному житті є не лише багатоаспектною, але практично невичерпною. Естетики серед найбільш вагомих виділяють такі функції мистецтва: художньо-емоційну, ідейно-моральну, виховну, пізнавальну, аксіологічну тощо. Завдяки поліфункціональності своїх видів і жанрів мистецтво володіє здатністю «відтворювати життя в його цілісності, щоб продовжити, розширити, поглибити реальний життєвий досвід суспільної людини, доповнити його досвідом художнього відображення дійсності, якій, не замінюючи наукового і практичного, не поступається останнім за глибиною проникнення у сутність явищ».
Сила емоційно-естетичного впливу декоративних форм мистецтва значною мірою зростає, коли вони виступають в органічній єдності з іншими формами художньої діяльності, наприклад, у сучасному дизайні, взаємодії з іншими ремеслами, особливо з мистецтвом художньої вишивки. Тому зовсім невиправданою є недооцінка потенціалу декоративно-ужиткового мистецтва у педагогічному процесі.
В умовах сьогодення, коли матеріально-побутові функції ефективно виконує промислове мистецтво дизайну, за декоративно-ужитковим мистецтвом має зберігатися насамперед його естетична, пізнавальна, комунікативна функції, зумовлені потребою в унікальних формах декоративно-ужиткової творчості, їхньому неповторному характері й наступності вікових художніх традицій. Традиційний декоративний орнамент має національний колорит, і в цьому змісті його символіка виражає своєрідність народного світосприймання: характерні риси конкретного природного ландшафту, клімату, національного темпераменту у визначеній мірі є засобом виховання любові до рідної землі, почуття поваги до споконвічних традицій свого народу. Безперечно позитивним фактом є те, що сучасна декоративна символіка збагачується народними формами – символами-оберегами (деревом життя, дубом і калиною, виноградом, мальвами, ліліями, хмелем тощо), що зовсім не означає втрати національної своєрідності декоративних форм.
Декоративно-ужиткове мистецтво є поліфункціональним, однак має єдиний знаменник – це можливість мистецтва розвивати особистість творця, створювати умови для творчих проявів здібностей людини в будь-якій галузі суспільного життя.
Видатний педагог і громадський діяч С. Русова до педагогічних засобів навчання і виховання відносить рідну мову, поезію, пісню, орнамент. На її думку, саме ці засоби сприяють якнайкращому естетичному розвитку дитини, невимушеному розширенню її світогляду, формуванню звички до праці легкої та приємної. При цьому особлива увага звертається на національний орнамент. С. Русова переконує, що саме цей вид орнаменту повинен мати місце в інтер’єрі закладу освіти, щоб дитина, побачивши на стіні вишитий рушник, кахлі на грубці, лаву, вкриту плахтою, згадала свою рідну хату й почувала себе природно, неначе серед своїх знайомих речей.
На думку С. Русової, декоративно-ужиткове мистецтво впливає на розвиток естетичних смаків, психічних процесів, фантазії, які наповнюють дитячу свідомість красивими образами. Вона закликала до створення особливої атмосфери у школі, щоб усе, що оточує дитину, було гарним, діти повинні «прикрашати свої зшитки, оздоблюючи їх вишиванням або малюванням». Вважала, що одним із виявів національної свідомості є національне мистецтво, яке має велике значення для естетичного виховання. Нові національні школи повинні будуватись в національному стилі: рушники, портрети, квіти, народні інструменти, вертепи, гончарство. С. Русова також зазначала, що праця мусить панувати в школі, а кожна дитина повинна «знати якесь ремесло й для цього треба розвинути її ручну техніку» [5].
Видатний педагог В. Сухомлинський у розділі «Естетичне виховання і культура почуттів» у праці «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» підкреслює, що «Вплив прекрасного на духовний світ людини залежить від характеру її діяльності, від того, як високе, благородне включається в її діяльність – творчість. Під діяльністю ми розуміємо працю і творчість, думку і почуття, що відображають, оцінюють і створюють красу. Ми піклуємося про те, щоб дбайливе, чуйне ставлення до природи, праця для творення прекрасного набули активного, дійового характеру» [6].
Висновки. Система естетичного виховання, що нині існує в українській освіті, потребує певного удосконалення. Фундаментом естетичного виховання учнів, не лише на уроках трудового навчання та технологій, має стати національна художня спадщина, родинні та загальнонародні традиції, звичаї, обряди, скарби народнопісенної, поетичної та декоративно-ужиткової творчості, художні ремесла.
Навчаючи дитину різним видам декоративно-ужиткового мистецтва та народним ремеслам, на уроках трудового навчання, ми  формуємо в школярів естетичні смаки, підвищуємо зацікавленість до народної культури, надаємо можливість розвинути спеціальні художні уміння та навички, які є складовими естетичного виховання особистості. Естетичне виховання учнів на уроках трудового навчання є необхідним у формуванні національно-культурної свідомості та професійних якостей громадянина сучасної України.


1. Антонович Є. А., Захарчук-Чугай Р. В., Станкевич М. Є. Декоративно-прикладне мистецтво: навч. посібник. Львів: Світ, 1993. 272 с. 2. Гарбузенко Л. Декоративно-ужиткове мистецтво як засіб формування художньо-естетичної компетентності вчителя мистецьких дисциплін. Освітянські обрії: реалії та перспективи. Київ: ІПТО, 2007. № 1. 88 с. 3.  Єнтіс Л. С. Формування у підлітків художньо-творчих інтересів засобами декоративно-прикладного мистецтва: дис. … канд. пед. наук: 13.00.05 / Єнтіс Любов Степанівна. Київ, 1997. 192 с. 4. Зязюн І. А., Семашко О. Ф.  Національна державна комплексна програма естетичного виховання: проект /  Рідна школа. 1995. № 12. С. 29–52. 5. Лосюк П. В. Декоративно-прикладне мистецтво в школі. Київ: Рад. школа, 1979. 56 с. 6. Маркусь І. С. Вплив художньо-образного мислення на творчий розвиток учнів 5-9 класів на уроках трудового навчання / Трудова підготовка в рідній школі. 2014. № 2. С. 13-15. 7. Савчук І. В. Формування естетичних смаків учнів 5-9 кл. на уроках трудового навчання засобами декоративно-ужиткового мистецтва: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.02 «Теорія та методика трудового навчання» / І.В. Савчук. Чернігів, 2008. 22 с.

Стрімкий розвиток технологій змінює світ у бік інформатизації та відкритості, що зумовлює заміну традиційних (виробничих) способів діяльності на уміння виявляти творчість та ініціативу у нових умовах, оцінювати ризики та брати відповідальність за прийняті рішення.
В Законі України «Про фахову передвищу освіту» акцентується увага на спрямування сучасної освіти до компетентнісного підходу, зокрема, на формування у здобувачів освіти здатності діяти, яка має випереджати процес накопичення ними будь-яких знань. Такий діяльнісний підхід в освіті може бути реалізований через формування ключових компетентностей, як найбільш помітної риси європейської освіти.
Посилення практичної спрямованості освіти вимагає запровадження компетентнісного підходу й в технологічній галузі. Компетентність у галузі технологічної освіти розглядається як досвід, освіченість, ерудованість здобувача освіти у сфері виробничих технологій, у різних видах предметно-перетворювальної діяльності, його уміння і навички, підготовленість, знання та ерудиція, а також здатність до визначення шляхів і можливостей їх набуття та функціонування за допомогою свідомості і мислення.
Ключові компетентності майбутніх фахівців технологічної галузі формуються на основі запровадження проєктної технології та інших інтерактивних методик навчання, які створюють відповідне навчальне середовище, засноване на партнерській взаємодії між усіма учасниками проєкту. Це має змістити роль педагога з позиції основного джерела знань на противагу самостійного набуття здобувачами освіти власного досвіду пізнавальної діяльності.
Завдяки інтеграції знань з різних галузей наук і виробництва у процесі технологічної освіти успішно здійснюється формування провідних ключових компетенцій майбутніх вчителів трудового навчання та технологій: предметної (графічна, технічна, технологічна, проєктна), психолого-педагогічної, культурної, здоров’язберігаючої, інформаційної, соціальної, підприємницької.
Провідними педагогічними умовами набуття здобувачами освіти компетенцій в технологічній галузі є:
- активна співпраця усіх учасників освітнього процесу в реалізації головної мети технологічної освіти, яка полягає у формуванні технічно, технологічно освіченої людини, підготовленої до життя й активної предметно-перетворювальної діяльності;
- гуманізація і демократизація методів трудового навчання та виховання, взаємовідносин суб’єктів навчально-трудового процесу;
- поширення технологій, орієнтованих на особистість здобувача освіти, зокрема проєктної, інтерактивної, що ґрунтуються на спільній колективній меті та співпраці учасників;
- сприяння науково-дослідницькій, техніко-конструкторській, художньо-прикладній діяльності, індивідуальному навчанню та ініціативі;
- формування освітніх підходів, що тісно пов’язують теорію з практикою;
- залучення здобувачів освіти до індивідуального та колективного оцінювання якості навчання;
- впровадження сучасних підходів та принципів технологічної освіти, засобів і прийомів, що сприяють вихованню у суб’єктів навчально-трудової діяльності високої культури праці.
З 2018-2019 н.р. в закладах фахової передвищої освіти здійснюють підготовку студентів перших-других курсів за типовою освітньою програмою профільної середньої освіти. В таких умовах для майбутніх вчителів трудового навчання та технологій забезпечується поглиблений рівень технологічної освіти, який передбачає ґрунтовне оволодіння здобувачами освіти знань про закономірності проєктної, техніко-технологічної та побутової діяльності, спираючись на знання з основ наук на рівні загальновиробничих закономірностей; всебічне ознайомлення з майбутньою професією, що відповідає індивідуальним можливостям студента; формування в них здатності мобілізувати свої потенційні творчі можливості в різних видах діяльності.
Інтеграція навчальних дисциплін з циклу загальної та професійної підготовки освітньо-професійної програми до компонентів освітньої програми профільної середньої освіти для студентів спеціальності «Середня освіта (Трудове навчання та технології)» дозволяє значно розширити можливості здобувача освіти у створенні власної освітньої траєкторії, створює сприятливі умови для врахування індивідуальних особливостей, інтересів і потреб студента, для формування в них розуміння мети, завдань, принципів та змісту технологічної освіти. Зокрема, вивчення майбутніми вчителями трудового навчання та технологій в процесі їхньої загальноосвітньої підготовки таких навчальних дисциплін як «Технологічний практикум», «Інформаційні машини та кібернетичні системи», «Робочі машини», «Енергетичні машини», «Навчальна практика з удосконалення навичок з технологій» сприяє створенню умов для врахування й розвитку навчально-пізнавальних і професійних інтересів, нахилів, здібностей і потреб студентів; формуванню соціальної, комунікативної, інформаційної, технічної, технологічної компетенції здобувачів освіти; забезпеченню наступно-перспективних зв’язків між освітньою програмою профільної середньої освіти та освітньо-професійною програми підготовки майбутніх фахівців технологічної галузі в закладах фахової передвищої освіти
Основними стратегічними напрямами розвитку технологічної освіти є: розробка наукових основ неперервної технологічної освіти на засадах здобутків вітчизняної та зарубіжної педагогічної науки і практики; виховання поколінь з новою технологічною культурою, новим технічним мисленням; поступове поетапне реформування змісту технологічної освіти; зміцнення матеріально-технічної бази; підготовка висококваліфікованих педагогічних кадрів; розвиток міжнародних зв’язків у галузі технологічної освіти, методики трудового навчання.


1. Закон України «Про фахову передвищу освіту» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2745-19. 2. Концепція технологічної освіти учнів загальноосвітніх навчальних закладів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://www.rer.ptosvita.org. 3. Сидоренко В. К. Концепція працюватиме на майбутнє держави / В. К. Сидоренко // Професійно-технічна освіта. – 2004. – №1. – С. 24 – 26.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИКЛАДАННЯ МОДУЛЮ «КРЕСЛЕННЯ» В СТАРШІЙ ШКОЛІ

Вступ. Актуальність дослідження визначається тим, що вивчення креслення в школі зумовлено не тільки його винятковим значенням у сучасному житті, а й тією величезною роллю, яку відіграє графічна діяльність у розвитку мислення та пізнавальної активності учнів, їх творчих здібностей і самостійності, у формуванні спеціальних умінь і навичок.
Ключові слова: креслення, самостійна робота, підручник, учні основної школи, задачі з креслення.
Методи. В процесі навчання школярів кресленню широко використовується поточна і підсумкова форми перевірки знань, для здійснення яких застосовують усне і письмове опитування, самостійні графічні роботи.
Усне опитування найбільш широко розповсюджене на практиці. Однак слід відмітити, що воно є найбільш важким видом перевірки знань, так як залежить від того, як учні приготували домашнє завдання.
Методами усного опитування є індивідуальне, фронтальне і ущільнене (комбіноване) опитування.
Основні результати. Складним для молодого спеціаліста є і питання про те, що перевіряти і як запитувати. Сучасна дидактика і методика пропонує задавати учням такі питання, які дозволили б виявити розуміння причинно наслідкових зв’язків, уміння аналізувати, співставляти, порівнювати і т.д.
Викликавши учня для індивідуального опитування, вчитель найчастіше пропонує іншим школярам уважно слухати відповідь товариша, доповнювати її і виправляти помилки, допущені при відповіді. Коли ж вчителю потрібно вислухати відповідь слабкого учня, то рекомендується в цей час іншим школярам запропонувати виконати якусь самостійну роботу.
Фронтальне опитування дуже широко розповсюджене у викладанні предмета. Воно заключається у виклику більшої кількості учнів для відповіді на питання, які передбачають коротку відповідь. Фронтальне опитування вдало поєднує в собі контролюючу і навчальну функцію і при цьому не потребує значних затрат часу на його здійснення.
Однак не слід забувати, що метод фронтального опитування має свій недолік. Так, воно не сприяє формуванню уміння зв’язано і достатньо повно викладати засвоєний матеріал.
Ущільнене (комбіноване) опитування заключається у виклику для перевірки знань одночасно декількох учнів, з яких один відповідає усно, а інші в цей час виконують за вказівкою вчителя графічні завдання.
Цей метод сприяє більш об’єктивному оцінюванню знань усіх учнів класу.
Висновок. Активізація пізнавальної діяльності школярів на заняттях з креслення вимагає застосування різних методів і засобів навчання, які спонукають їх до прояву активності. Рівень графічної підготовки людини на даний час визначається головним чином технікою виконання графічних зображень, а головним чином – на скільки він готовий до розумового перетворення моделей, настільки рухливе його образне мислення.



1. Голіяд І. Активізація навчально-пізнавальної діяльності студентів як засіб цілеспрямованої практичної роботи на заняттях з креслення // Трудова підготовка в закладах освіти.–2003. – №2. – С.48–50. 2. Колот А.М. Реалізація основних принципів Болонської декларації при підготовці фахівців економічного профілю. Проблеми освіти: Наук.-метод. зб. – 2004. - Вип. № 37. – С.3-21. 3. Кондратюк Г. Вимоги до складання навчальних програм освітньої галузі ―Технологія‖ для загальноосвітніх закладів / Г.Кондратюк, Л.Денисенко //Трудова підготовка в закладах освіти. – 2003. – №4. – С.19-21. 4. Сидоренко В.К., Щетина Н.П. Експериментальна оцінка готовності майбутніх вчителів до розумового розвитку школярів на уроках креслення // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Серія: Педагогічні науки – 2001. - №6. – С.12-13.

Останнім часом у житті нашого суспільства сталися суттєві соціально-економічні зміни, що позначились на освіті та вихованні молоді та спричинили труднощі в процесі соціально-трудової адаптації дітей з особливими освітніми потребами (ООП).
Дітьми з особливими потребами в Україні в даний час прийнято вважати тих дітей, у яких наявне відставання у психофізичному розвиткові внаслідок порушення діяльності різних або декількох аналізаторів (зорового, слухового, рухового, мовленнєвого), а також внаслідок органічного ураження центральної нервової системи (ЦНС). Вони потребують створення особливих умов життя та отримання освіти.
Особливості їх психічного розвитку, соціалізації, особливостей набування знань, умінь, навичок досліджують такі науки як дефектологія, складовими якої є олігофренопедагогіка, сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, логопедія, спеціальна психологія та інші.
Внаслідок особливостей, пов’язаних зі станом здоров’я, психіки, розумового розвитку, стану аналізаторів, нервової системи, ці люди є надзвичайно уразливими щодо впливів з боку як макро-, так і мікросоціуму. Соціалізація — комплексний процес та результат засвоєння й активного відтворення людиною соціально-культурного досвіду (знань, цінностей, норм, моралі, традицій тощо) на основі її діяльності, спілкування і відносин, обов’язковий фактор розвитку особистості. Виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує повноправне існування людини в середині суспільства. Соціалізація є двостороннім процесом, оскільки відбувається не лише збагачення соціальним досвідом, а й реалізація людиною соціальних зв’язків. Її сутність зводиться до поєднання в процесі соціалізації особи адаптації та обособлення, тобто збереження суб’єктності людини в умовах певного суспільства. Дітям з ООП набагато складніше пристосуватися до умов суспільства, побудувати власний шлях, оволодіти навіть нескладними знаннями, уміннями, навичками. Суспільство готове надати цим людям психологічну, педагогічну, соціальну підтримку та супровід. Одним із пріоритетних напрямів державної політики у галузі освіти у наш час є сприяння у реалізації прав на рівний доступ до якісної освіти дітей з особливими потребами. Стратегічним підґрунтям для цього є Конвенція ООН про права інвалідів, ратифікована Україною у 2008 році, Конвенція ООН про права дитини, Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей, Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, Державний стандарт початкової освіти для дітей з особливими потребами тощо.
Традиційно класична дефектологія приділяла велику увагу трудовому вихованню дітей з особливими освітніми потребами, відмічаючи, що правильно організована праця створює сприятливі умови для професійного самовизначення учнів, сприяє розвитку творчості і конструкторських здібностей, морально-вольових якостей, культури праці. У праці формується інтерес до професії. В перші два десятиліття ХХІ століття в Україні затверджено важливі нормативні документи, спрямовані на удосконалення роботи спеціальних шкіл та інклюзивної освіти («Закон про школу», «Державний стандарт освіти для спеціальної школи», «Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів», «Проект положення про спеціальну школу»), що є принциповим для розробки змісту освіти та методичного забезпечення навчального процесу.
Особлива роль у роботі з дітьми, що мають порушення у фізіологічному чи психічному розвитку, відводиться трудовому навчанню. Але розвивальний ефект можливий лише за умови спеціальної організації трудового навчання, тобто якщо воно є корекційно спрямованим.
Максимально можливий розвиток може бути досягнуто тільки при дотриманні ряду умов: застосування адекватної програми і методів навчання, що відповідають реальному віковому періоду і реальним можливостям дітей з вадами розвитку та цілям їх виховання. Трудова діяльність є одним з важливих чинників виховання особистості. Для учнів з відхиленнями в розвитку трудове навчання має особове значення, оскільки в ході його:
 формується пізнавальна діяльність особи в цілому;
 підвищується рівень соціальної компетентності;
 отримуються трудові навички, які допоможуть надалі успішно адаптуватися в суспільстві.
В процесі трудового навчання необхідно враховувати не лише особливості, але і можливості кожного учня. Включаючись у трудовий процес, дитина докорінно змінює своє уявлення про себе і про навколишній світ. Радикальним образом змінюється її самооцінка. Вона змінюється під впливом успіхів в трудовій діяльності. Необхідно приділяти увагу формуванню загальнотрудових умінь у учнів; розвитку особистих якостей, які будуть йому потрібні на будь-якому виробництві, у будь-якому колективі. У трудовій діяльності формуються нові види мислення. Внаслідок колективності праці учні одержують навики роботи, спілкування, співробітництва, що покращує Соціалізацію дитини в суспільстві.
Трудове навчання спрямоване на: виховання художньої культури школярів, на розвиток їх потенційних можливостей і інтересів до народної творчості, її традицій і спадщини. Залучення дітей і підлітків до навчання народним ремеслам передбачає вирішення проблеми культурної спадкоємності, естетичного, художнього і морального виховання, професійної орієнтації. Різноманітність видів праці забезпечує різнобічну і активну роботу. Тому учням треба дати більшу кількість видів діяльності, щоб сформувати різноплановий досвід. Під час трудового навчання необхідно звернути особливу увагу на:
 знання і точне дотримання учнями правил безпечної праці, виробничої санітарії та особистої гігієни, навчанню їх правилам безпечних прийомів роботи;
 ознайомлення із заходами запобігання травматизму;
 систематичне вивчення та повторювання правил безпечного виконання кожної операції.
Включаючись в працю, учні вступають у відносини з предметами, засобами, результатами праці, самою працею, в міжособистісні стосунки з учасниками праці. На основі відносин, що виникають у праці формуються особистісні якості. Формування відносин до предмета праці поглиблює екологічне, етичне виховання учнів, створює умови для розвитку естетичної культури особистості. Таким чином, воно сприяє гармонійному розвитку особистості, діяльність якої відрізняється творчою працею. Відносини до засобу праці виникають в результаті застосування технології, техніки, знарядь праці для обробки предмета праці, з метою створення виробу. На основі виникаючих відносин до засобу праці у дітей з ООП формується дбайливе ставлення до інструментів, особистих речей, шкільного майна, суспільної власності. Ці відносини виявляються в акуратності, дисциплінованості, уважності.
Важливою умовою в трудовому навчанні та вихованні учнів з ООП є забезпечення принципу наступності за роками навчання, сутність якого полягає у послідовному розширенні та поглибленні знань і практичних навичок. Програми з трудового навчання дітей з відхиленнями у розвитку повинні бути навчальними, виховуючими та носити чітко спрямований корекційно-розвиваючий характер:
1. забезпечувати максимальну самостійність в побутовому і санітарно-гігієнічному обслуговуванні себе;
2. виробити позитивне ставлення до посильних видів праці, готовність до допомоги в господарсько-побутовій праці в сім'ї або спеціальній установі, уміння виконувати нескладні види цієї праці;
3. сформувати звичку і позитивну установку до певного виду праці протягом встановленого часу (2-4 години на день) у спеціальній майстерні, на пришкільній ділянці;
4. забезпечувати можливість переключення з виконання однієї знайомої операції на іншу.
Набуваючи узагальнених трудових умінь, учні на уроках одночасно оволодівають елементарними прийомами праці. Вони часто механічно заучують окремі трудові прийоми і операції у процесі виготовлення конкретного виробу. Копіюючи роботу вчителя, вони переймають порядок трудових рухів, дій, не усвідомлюючи прийомів роботи. Це негативно впливає на їх орієнтування в завданні, на вміння планувати свою роботу, обмежує можливості щодо перенесення вмінь і навичок у змінені умови праці. Наприклад, знаючи шви, дитина не може дібрати необхідний шов для виготовлення конкретного виробу з тканини.
В умовах загально-технічного навчання в центрі уваги є не сам виріб, а рівень самостійності й свідомості його виготовлення. Основна вимога до організації загально-технічного навчання – активізація діяльності учнів у процесі трудової діяльності. Необхідно широко застосовувати під час уроку запитання типу «З чого? Як? Які інструменти нам будуть потрібні для виготовлення цього виробу? Чому ти так думаєш? Чия відповідь правильна? Чому?».
Необхідно створювати такі ситуації під час уроків, які б сприяли розвитку мовлення та необхідності спілкуватись з іншими. Ігри можуть стимулювати дітей використовувати мовлення під час занять.
Наприклад, вивчаючи матеріалознавство можна використати гру «Будівельники» або «Знавці», при розкроюванні виробу – «Асоціації», при пошитті виробу – «Доміно» тощо.
Кожна така гра сприяє розвитку зв’язного усного мовлення, вчить дітей дослухатися думок інших, коригує емоційний стан дитини, формує вміння працювати у колективі.
Трудове навчання можна і необхідно використовувати для розвитку мови дітей, словесний звіт (усний і письмовий) про виконану роботу, розповідь про виконання майбутнього завдання, в свою чергу буде сприяти розумовому та мовленнєвому розвитку учнів.
Визначаючи сутність праці як соціально організованого моменту, яка повною мірою розкриває для дитини світ духовний і світ матеріальний, Л. С. Виготський конкретизував розуміння педагогічної стратегії, розставив основні акценти у вирішенні різноманітних завдань корекційно-розвивального навчання засобами посильної участі дитини у праці дорослих, самостійному його здійсненні. При цьому особливий наголос вчений робив на те, що якість трудової діяльності дітей з проблемами у розвитку має визначатися не стільки рівнем розвитку їхніх рухових навичок, скільки рівнем самостійності дитини при вирішенні завдань, що визначають її зміст. Трудова діяльність повинна розглядатися з позиції єдності реалізації в ній двох ліній розвитку, які утворюють, за словами Л. С. Виготського, «мислення і діяльність», інтелектуальний план і його практичне втілення.



1. Липа В. А. Основы коррекционной педагогики. Учебное пособие. Донецк: Лебідь, 2002. 327 с. 2. Матвєєва М. П., Миронова С. П. Корекційна робота в системі освіти дітей з вадами розумового розвитку: навчально-методичний посібник. Кам'янець-Подільський державний університет, 2005. 164 с. 3. Мерсіянова Г. М. Професійно-трудове навчання у спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах для розумово відсталих дітей. Посібник. Київ: Педагогічна думка, 2012. 80 с. 4. Виготский Л. С. Педагогическая психология. Москва: Педагогика, 1991. 480 с. 5. Миронова С. П. Основи корекційної педагогіки: навчальний посібник. Кам’янець-Подільськ: Кам’янець-Подільський національний університет ім. Івана Опенка, 2010. 264 с.

У зв’язку з безперервним розвитком суспільства, його постійною технологізацією та інформатизацією особливої актуальності у становленні педагогічного професіоналізму набуває проблема формування професійної компетентності педагогів, зокрема, вчителів трудового навчання. Це зумовлено тим, що саме на уроках праці школярі майже повсякчас вивчають теми, безпосередньо пов'язані з життям, набувають різноманітні практичні навички, необхідні у повсякденні. Відповідно, сучасний вчитель трудового навчання має бути обізнаним не лише у сфері предмета, який він викладає, а й має володіти практичними навичками застосування постійно змінних освітніх тенденцій і інновацій, продиктованими вимогами часу.
Згідно з цим метою публікації є аналіз основних підходів до визначення феномену професійної компетентності вчителя трудового навчання як важливого компоненту його педагогічного професіоналізму
З позиції діяльнісного підходу виділяють та беруть за основу суттєві характеристики професійної компетентності (В. Адольф, Е. Бистрова Л. Петровська, Е. Зєєр, М. Грішин, А. Маркова, Н. Матяш та інші).
У розумінні А. Маркової професійна компетентність охоплює сукупність п'яти сторін трудової діяльності вчителя: педагогічна діяльність; педагогічне спілкування; особистість педагога; навченість; вихованість [3].
Інший напрям у дослідженні проблеми пов'язаний із розумінням компетентності як рівня професійної діяльності (Б. Гершунський та інші).
Професійна компетентність, на думку Б. Гершунського, визначається рівнем «власне професійної освіти, досвідом та індивідуальними особливостями людини, її прагненням до безперервної освіти та самовдосконалення, творчого відношення до справи» [2].
На нашу думку, це визначення є правомірним, оскільки професійна компетентність вчителя насправді становить певний рівень його підготовленості та володіння професією, що проявляється в уміннях здійснювати педагогічну діяльність, в досвіді, глибоких знаннях, ерудиції.
З точки зору системного підходу професійну компетентність розглядають вчені Т. Браже. С. Молчанов та інші.
С. Молчанов формулює поняття професійно-педагогічної компетентності і визначає її як коло питань, у яких педагог володіє досвідом, знаннями. При цьому автор робить акцент на компетентність, до компонентного складу якої входить обсяг компетенцій у галузі професійно-педагогічної діяльності. Таким чином, вчений розглядає компетентність як системне поняття, а компетенцію як її складову. Т. Браже до складу професійної компетентності включає не лише знання та уміння, але й мотиви діяльності спеціаліста, стиль його взаємовідношень з людьми, загальну культуру, володіння методикою викладання предмету, здатності до розвитку творчого потенціалу, професійно значущі якості особистості [1].
Ряд дослідників пов'язують компетентність із феноменом культури, яка становить результат розвитку особистості, її освіченості та вихованості (Є. Бондаревська, М. Фаєнова, О. Піскунов, Ж. Вітлін, Є. Попова).
Професійна компетентність розглядається як характеристика особистості вчителя і в її зміст введено результативний компонент (Є. Арцишевська. М. Кабардов, О. Панарін та інші).
Таким чином, досліджуючи професійну компетентність педагога, зокрема, вчителя трудового навчання, можна стверджувати, що вона має такі складники: знання (педагогічні, психологічні, предметні та їх інтегративний характер); уміння та навички конструювання навчально-виховного процесу; володіння педагогічною майстерністю; уміння та навички ефективного спілкування з учнями; налагодження контакту в процесі обміну інформацією; уміння та навички особистісно-орієнтованої взаємодії, що передбачає визнання цінності особистості учня; взаємодія на основі співробітництва та співтворчості; досвід професійно-педагогічної діяльності; професійно значущі якості особистості вчителя, що включають здатність до самоаналізу, професійну самосвідомість та самовдосконалення.
Безумовно, перераховані підходи не вичерпують всього різноманіття варіантів змістовних і структурних компонентів професійної компетентності вчителя трудового навчання. Ми спробували представити лише короткий огляд підходів, які використовуються для визначення сутності цього педагогічного явища. Крім того, це лише один аспект феномену компетентного спеціаліста трудового навчання в сучасній школі. Цілісний розгляд цього питання передбачає вивчення підходів до визначення цілей, відбору змісту, організації процесу методичної роботи школи щодо підвищення компетентності педагогів організацію процесу самоосвіти вчителя трудового навчання; відбір освітніх технологій необхідних для формування і подальшого розвитку компетентності вчителя праці; створення якісно нових підходів до оцінки результатів та інше. Проте вже зараз ми можемо припускати, що саме в результаті формування компетентності в контексті вище окреслених підходів вчитель праці буде здатний забезпечити позитивні та високоефективні результати в навчанні, вихованні та розвитку учнів.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямі вивчення основних наукових підходів до формування професійної компетентності вчителя трудового навчання.


1. Браже Т. Г. Из опыта развития общей культуры учителя. 1993. №2. С. 70-73. 2. Гершунский Б. С. Готово ли современное образование ответить на вызовы XXI века? 2001. № 10. С. 3-12. 3. Маркова А. К. Психология профессионализма. М. 1996. 308 с. 4. Сухорукова А. А. Комплексний підхід до формування професійної компетентності педагогів / Педагогічна майстерня. 2011. №2. С. 35-37. 5. Ужакіна О. В. Формула педагогічної компетентності вчителя трудового навчання / Трудове навчання в школі. - 2013 - №10. С. 21-23.

У Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті зазначено, що система освіти має забезпечувати всебічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування інтересів та потреб, сучасного світогляду, навичок самостійного наукового пізнання, оволодіння засобами практичної та пізнавальної діяльності. Ці завдання реалізовуються в школі під час вивчення учнями різних предметів, зокрема трудового навчання.
Як свідчить аналіз шкільної практики, інформаційне навантаження школярів з різних предметів досить велике. Це спричиняє зниження в учнів пізнавального інтересу, пасивність під час навчання. У той же час ефективність навчального процесу значною мірою залежить від активності школярів під час сприймання і засвоєння матеріалу: від напруженої роботи їх уяви, пам’яті, мислення, інтересу до предметів і явищ, які вивчаються.
Важлива роль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвитку творчих здібностей належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час. Таку роботу називають позаурочною.
Позаурочна робота – різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.
Завдання позаурочної роботи – закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.
Її зміст визначається загальним змістом виховання школярів, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання.
У сучасній школі вчитель уже практично перестає бути основним джерелом інформації, але натомість зростає його роль в активізації пізнавальної діяльності учнів. Оскільки активізувати пізнавальну діяльність школярів лише на уроках є неможливим, необхідно всіляко підтримувати їх активність у позакласній роботі та скеровувати на поглиблене засвоєння трудових навичок під час занять в позаурочних гуртках, на позаурочних заходах з трудового навчання.
Актуальність проблеми активізації пізнавальної діяльності школярів на позаурочних заходах з трудового навчання, її теоретичне й практичне значення та роль у трудовій підготовці учнів потребують спеціальних досліджень.
Мета нашого дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці ефективних форм і видів позаурочної роботи з трудового навчання, орієнтованих на ефективну трудову підготовку та активізацію пізнавальної діяльності учнів старших класів.
Для розв’язання завдань дослідження ми використовували такі методи дослідження: емпіричні – вивчення та аналіз досвіду роботи вчителів з організації позакласної роботи з трудового навчання; педагогічне спостереження, бесіди та опитування школярів з метою з’ясування стану проведення позаурочної роботи в сучасній школі та рівня методичної підготовки вчителів до її організації; педагогічний експеримент, у ході якого було перевірено ефективність форм і видів позакласної роботи в процесі трудової підготовки школярів; теоретичні – аналіз філософської, психолого-педагогічної та методичної літератури для визначення стану дослідження проблеми.
Дослідження проводилось упродовж 2019–2020 навчального року у Старобільській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №4, Луганської області.
Під час дослідної роботи нами був проведений аналіз проблеми організації позаурочних занять з трудового навчання у психолого-педагогічній літературі; була визначена сутність поняття «позаурочна робота», та охарактеризовані її складові; було визначено, що до форм організації позакласної роботи з трудового навчання у сучасних школах відносять: індивідуальну, групову та масову, також була теоретично обґрунтована ефективність різних форм і видів гурткової роботи з трудового навчання; було визначено, що однією з найпоширеніших масових форм організації позакласної роботи з трудового навчання є олімпіади.
Також нами були досліджені різні форми гуртків, методика їх проведення, нами була розроблена програма гуртка з трудового навчання, розроблені методичні вказівки щодо організації позакласної роботи з трудового навчання в загальноосвітній школі.
Також нами був проведений констатуючий експеримент, щодо визначення відношення старшокласників до позаурочної роботи з трудового навчання; підготовлено матеріали для формувального експерименту, розроблено методику формувального експерименту.
Таким чином, будучи органічно зв’язаною з навчальною діяльністю, позакласна робота, на відміну від неї, будується по принципу добровільності, а її зміст повинен відповідати інтересам учнів. Тому добровільність вибору виду позакласних занять дає можливість усестороннє враховувати інтереси та запити учнів, їх загальну підготовку, особистісні нахили. Обов’язковою умовою успіху позакласної роботи, а також її особливістю є більша, у порівнянні з навчальним процесом самостійність і активність учнів.


Список використаної літератури


1. Букрєева С.М. Перші кроки становлення в Україні позакласного виховання дітей / Рад. школа, 1977. №1. С. 91–99. 2. Воспитательная работа с учащимися вне школы / под ред. Л. М. Николаевой. Москва: Просвещение, 1981. 144 с. 3. Гукасова А. М. Внеклассная работа по труду. Москва: Просвещение, 1981. 174 с.

Дійсно, необхідно зберігати традиції декоративно-прикладного мистецтва!

Дуже змістовна стаття! Відразу видно, що автор є вчителем практиком, який дуже любить свою справу! Бажаю Світлані Вікторівні подальших успіхів! Ще раз вітаю з отриманням диплому магістра!

Цікавий матеріал. Підтримую думку: "Прилучення учнiв загальноосвiтніх шкiл до надбань нацiональної культури через заняття народними ремеслами i декоративно-ужитковим мистецтвом в процесi засвоєння курсу трудового навчання є необхідним."

Повністю піддтримую думку:
"Навчаючи дитину різним видам декоративно-ужиткового мистецтва та народним ремеслам учнів на уроках трудового навчання є необхідним у формуванні національно-культурної свідомості та професійних якостей громадянина сучасної України.

[quote="Admin"]



На Вашу думку, при дистанционному навчанні, дитина може самостійно оволодіти хоча б одним видом мистецтва чи народного ремесла, дякую

[quote="Admin"]




На Вашу думку які методи навчання можна використати при дистанційному навчанні.
Тема актуальна і на мою думку в школах потрібно більше приділять увагу графічній підготовці учнів, дякую.

[/quote]

Дуже цікаві доповіді.

Цікавий матеріал. Підтримую думку: "Прилучення учнiв загальноосвiтніх шкiл до надбань нацiональної культури через заняття народними ремеслами i декоративно-ужитковим мистецтвом в процесi засвоєння курсу трудового навчання є необхідним."

Шиняєва Олена пише:Повністю піддтримую думку:
"Навчаючи дитину різним видам декоративно-ужиткового мистецтва та народним ремеслам учнів на уроках трудового навчання є необхідним у формуванні національно-культурної свідомості та професійних якостей громадянина сучасної України.

Цікавий матеріал. Підтримую думку: "Прилучення учнiв загальноосвiтніх шкiл до надбань нацiональної культури через заняття народними ремеслами i декоративно-ужитковим мистецтвом в процесi засвоєння курсу трудового навчання є необхідним."

На Вашу думку які методи навчання можна використати при дистанційному  навчанні.
Тема актуальна і на мою думку в школах потрібно більше приділять увагу графічній підготовці учнів, дякую.
[/quote]
[/quote]

Цікавий матеріал! Змістовні доповіді!!!
Особливо "МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИКЛАДАННЯ МОДУЛЮ «КРЕСЛЕННЯ» В СТАРШІЙ ШКОЛІ"

[Дуже пізнавальний матеріал!

Декоративно-ужиткове мистецтво зараз є досить важливим елементом трудового навчання і виховання учнів українських шкіл. Дослідження цікаве. Автору бажаю завершити дослідження та успішно взимку захистити магістерську роботу. Творчих успіхів, натхнення!

Дуже цікава робота!
Шкода, що на форумі нема можливості передивитись ілюстрації.
Ілюстрації з Петріківським розписом періодично з'являються в групі нашої кафедри в фейсбуці.
Також на другому та третьому поверсі 5 ти поверхового корпусу в Старобільську на стіні висять тарілки з цим розписом.
Опановування технікою виконання цього розпису є дуже захопливе!
Це відпочинок для душі.