СЕКЦІЯ 5. Актуальні проблеми та перспективи розвитку дистанційної освіти.

СЕКЦІЯ 5. Актуальні проблеми та перспективи розвитку дистанційної освіти.

Бурхливий розвиток програмно-технічних засобів створення, збереження й обробки інформації у світі дедалі швидше змінює орієнтації сучасного суспільства. Входження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у різні сфери діяльності людини не оминає й галузь освіти, тому і система навчання вимагає революційних змін.
Актуальність даного питання має місце у сучасному освітньому середовищі, адже нині якісне викладання предметів не може здійснюватися без використання засобів і можливостей, які надають комп’ютерні технології та Інтернет.
Мета дослідження полягає в розкритті особливостей дистанційного навчання в загальноосвітній школі.
Реалізація визначених завдань здійснювалася з використанням комплексу теоретичних та емпіричних методів дослідження.
Дистанційне навчання — це індивідуалізований процес набуття знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини, який відбувається за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу у спеціалізованому середовищі, що функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій. Головним завданням дистанційного навчання є розвиток творчих та інтелектуальних здібностей дитини за допомогою відкритого і вільного використання всіх освітніх ресурсів і програм, у тому числі, доступних в Інтернеті. А оскільки Інтернет – це світова інформаційна мережа, то вона може бути одним із засобів дистанційного навчання, тому що її дані допоможуть учням (і вчителям) створити повну інформаційну картину з питань, що їх цікавлять.
. Дистанційне навчання в умовах карантину - нова організація освітнього процесу, що базується на принципі самостійного навчання здобувачів освіти. Середовище навчання характеризується тим, що здобувачі освіти повністю, віддалені від вчителів у просторі й часі, але водночас вони мають можливість у будь-який момент підтримувати діалог за допомогою засобів комунікації.
Для того, щоб дистанційне навчання було максимально ефективним, його потрібно правильно організувати за допомогою системи організаційних, технічних, програмних та методичних заходів. На сьогодні це можливо лише за умови впровадження сучасних ідей і технологій освіти. Саме ця потужна науково-педагогічна база в сукупності з сучасними розробками в галузі інформаційних засобів сприяє розвитку дистанційного навчання
До сучасних інформаційно-комунікаційних технологій навчання відносяться Інтернет-технології, мультимедійні програмні засоби, офісне та спеціалізоване програмне забезпечення, електронні посібники та підручники, системи дистанційного навчання (системи комп'ютерного супроводу навчання).
Розглянемо можливості використанням різних ресурсів для організації освітнього процесу в умовах дистанційного навчання.
Хмарний Інтернет-сервіс Office 365 компанії Microsoft. Хмарний формат означає, що дані зберігаються в центрі обробки даних, а не на комп'ютері, що забезпечить користувачам(учням та вчителям) доступ до документів і даних через браузер з різних пристроїв з можливістю виходу в Інтернет.
Коли навчальний заклад розгорнув в своїй школі хмару Office 365, це дало можливість цілковито охопити дистанційною формою навчання всіх учнів. Ефективні інструменти для учнів і педагогів: зберігати файли в онлайновому сховищі OneDrive обсягом 1 ТБ, до якого можна отримати доступ із будь-якого пристрою, Microsoft Teams — це цифровий центр, в якому зібрані технології, контент, завдання та програми, щоб вчителі могли створювати чудові умови навчання. Teams дає можливість проводити спільні заняття в режимі реального часу, обмінюватися різного роду файлами виконаних занять. Для оцінювання результатів засвоєння учнями знань у процесі дистанційного навчання в Office 365 , є можливість використовувати онлайн форми Microsoft Forms.Для створення яскравих на вигляд презентацій, документів використовуємо Microsoft Sway. Для спільної роботи над проектами працюємо в онлайн програмах Word, Excel, PowerPoint.
Google Classsroom - безкоштовний сервіс, яким може скористатися кожен, хто має обліковий запис у Google. Вчитель входить у систему та створює свій «Клас», де кожен вчитель-предметник буде публікувати навчальні матеріали, давати завдання учням та спілкуватися з ними. Посилання на свій «Клас» треба розіслати всім учням. Якщо діти користуватимуться платформою з телефону, мають завантажити на мобільний однойменний застосунок.
Отже, вчитель буде розташовувати уроки в «Класі» у чіткій послідовності, а учні зможуть і коментувати ці уроки, і бачити всі потрібні посилання та свої оцінки.
Група у Viber чи Facebook. Досвід спілкування з колегами показує, що з учнями вони спілкуються найчастіше у Viber-групах. Тому кожен вчитель-предметник може взяти в класного керівника контакти дітей (у батьківській групі буде доречно дописати, що викладачі просять надати ці контакти) і створити групу.
Кожному вчителю-предметнику доведеться створити окрему групу. Так-так, якщо в учня 12 предметів, то і Viber-груп буде стільки ж. Адже якщо створити загальну, почнеться надзвичайний хаос — у Viber немає можливості хронологічно відстежувати повідомлення, якщо до якогось з меседжів з’являтимуться коментарі.
Якщо більшість дітей є у Facebook, можна створити закриту групу саме в цій соцмережі, вона дає більше можливостей — наприклад, проведення онлайн-трансляцій, а от у Viber доведеться записувати короткі відео, це незручно.
Конференції та чат Zoom.Відеоконференцзв'язок з обміном повідомленнями і передачею контенту в режимі реального часу.
Важливою складовою дистанційного навчання є зворотній зв'язок між учителем та учнем. Наприклад ці кілька платформ, допоможуть вчителям налагодити комунікацію з учнями. Зокрема, педагоги зможуть перевіряти виконані завдання і продукувати свої.
ClassDojo - у кожного учня є сторінка, на якій накопичуються зроблені його завдання. Учитель може завантажити завдання, прокоментувати, як його виконувати, і навіть вказати, в якій формі треба надіслати відповідь: фото сторінки зошита, малюнок, відео (розповісти вірш, переказати текст або висловити думку з якогось питання), а також поставити оцінку.
Google Classroom дозволяє не тільки спілкуватися з учнями, але і створювати свої власні завдання, прикріплювати мультимедійний контент, спільно працювати над документами.
Classtime — як і в Google Classroom, тут можна створювати завдання (зокрема й інтерактивні) і тести.
Також слід дотримуватись певних правил при формуванні домашнього завдання:
- не давати завдання з підручника - бо учні все спишуть. Звісно, будуть добросовісні учні, але спокуса списати з ГДЗ – дуже велика;
- визначати чіткі правила - в якій формі і до котрої годині учні можуть надсилати вам завдання.;
- Опановуйте онлайн-ресурси з завданнями та іграми - якщо просто задавати їм завдання і просити надсилати їх фотографію зошита то ці фото учні можуть робити в темному приміщенні, перевернутим догори ногами телефоном тощо. Сервіси будуть автоматично перевіряти їхні роботи. Перекладіть це на плечі штучного інтелекту
Варто звернути увагу на плюси дистанційного навчання.
- Дистанційка провокує розвиток. Шкільні уроки часто стають рутиною для нас. Особливо, коли вчитель викладає одну й ту ж саму тему з класу в клас. Дистанційне навчання допомагає спробувати нові формати – ігри, тести, відео, онлайн-зустрічі. До того ж, це нові виклики які провокують розвиток!
- Розвиває навичку вчитись новому. Учні, як і вчителі, також переживають важкий період. Але тепер настав час для того, аби дослідити свої навчальні навички – зрозуміти, о котрій тобі особисто зручніше вчитись, які методи та формати для тебе більш ефективні тощо. Сучасні діти живуть у світі, де постійно треба буде вчитись, тож зараз вони здобувають неймовірно важливу життєву навичку – уміння вчитись новому.
Спираючись на вищевикладене і власний досвід викладання, ми можемо зробити висновок, що Дистанційне навчання покликане допомогти в глобальному освітньому просторі, воно виступає як ефективне доповнення традиційних форм освіти, як засіб часткового вирішення її нагальних проблем, зокрема, надає можливість одночасно з гнучким за часом і високопрофесійним за змістом вивченням різних предметних розділів знань, формуванням умінь і навичок роботи з багатьох навчальних дисциплін забезпечити інтенсивне практичне застосування тими, хто навчаються, методами і засобами інформаційно-комунікаційних технологій, розвиває уміння і навички у сучасній науці і практиці. Впровадження елементів дистанційної форми навчання в школі є необхідною умовою для досягнення сучасного рівня якості освіти.




1. Антонов Г. Дистанційне навчання: мода чи потреба? // Освіта України. – 4 квітня (№25). – с. 10
2. Биков В. Ю., Кухаренко В. М., Сиротинко Н. Г., Рибалко О. В. Технологія розробки дистанційного курсу: Навчальний посібник / За ред. В. Ю. Бикова та В. М. Кухаренка. – К.: Міленіум, 2008. – 324 с.
3. Дистанційне навчання: Тренінг з організації дистанц. навчання на платформі WebСТ. – Режим доступу: httр://www. users. kharkіv. com. - Заголовок з екрана.
4. Т.В. Літвінова . Дистанційне навчання в загальноосвітній школі: потреба чи неминучість? Режим доступу :https://osvita.ua/school/lessons_summary/edu_technology/22997/
5. О.П.Муковіз. Основи організації дистанційного навчання у системі неперервної освіти:Методичний посібник – Умань, 2016 – 65 с.

За останні роки в Україні істотного розвитку отримала дистанційна освіта. Це, головним чином, пов’язано з підвищенням вимог до вищої освіти та необхідністю частих змін у професійній освіті. Отже виникає потреба в перебудові процесу навчання, кінцевою метою якого має стати максимальне розкриття індивідуальних можливостей та саморозвиток особистості кожного здобувача освіти.
Попри переваги дистанційної освіти, є низка проблем, частина з яких пов’язана через відсутність повного уявлення про таку форму організації навчання серед учасників освітнього процесу. Це призводить до гірших результатів у здобувачів освіти в порівнянні з тими, що навчаються аудиторно. Для таких здобувачів освіти потрібно не тільки готувати якісні навчальні матеріали, удосконалювати методику надання інформації, але й вміти правильно оцінювати та контролювати їх навчальну діяльність.
Через не вміння присвячувати себе своїм навчальним справам та правильно планувати навчання протягом семестру, дистанційне навчання на першому етапі стає складним для здобувача освіти. Частина з них не в змозі спланувати пропорційний графік навчання. Вони починають активізувати свою навчальну діяльність в кінці семестру, що призводить до часткового виконання запропонованих електронних курсів та низької якості навчання (Ігнатьєва, 2017). Таким чином, завдання сучасного викладача – розвивати у студентів пізнавальну потребу, тобто вони мають знати, як здобувати знання самотужки, вміти використовувати їх у нестандартній ситуації. Це дозволить здобувачу освіти поступово відійти від примусового (контрольованого викладачем) виконання завдань до самостійного свідомого пошуку інформації.
До проблем дистанційної освіти можна віднести також відсутність очного спілкування між здобувачем освіти та викладачем; нестачу практичних занять; відсутність постійного контролю за здобувачами освіти, який для української молоді є потужним спонукальним стимулом (Голозубова & Матенко, 2016). Враховуючи мінімальну присутність спілкування віч-на-віч викладачу потрібно розробляти різні засоби комунікації. Наприклад, організація онлайн-конференцій між учасниками курсів, онлайн-консультацій, форумів та чатів (Гура & Чуйкова & Ліницька, 2016). Викладач має постійно оновлювати методи донесення навчальної методичної інформації. Сьогодні вже змінилося декілька поколінь спеціальних технологій в галузі дистанційної освіти – починаючи від звичайних друкованих освітніх видань до сучасних комп'ютерних технологій: освітнє телебачення, аудіо та відеотрансляції, відеоконференції, E-Learning, різноманітні інтернет-трансляції. Зважаючи на це викладання навчального матеріалу необхідно постійно урізноманітнювати. Окрім навчальних текстів та презентацій, створювати відеозаписи лекцій, семінарів та інших мультимедійних навчальних матеріалів. Здобувачі освіти навчаючись дистанційно цінують можливість відтворити відео з лекцій, семінарів чи навчальних посібників. Відео допомагає їм краще зрозуміти теми навчання та за потреби відтворити матеріал у будь якому зручному для себе місці.
Важливо також мотивувати здобувачів освіти до активної роботи на постійній основі. Навчаючись постійно вони протягом семестру, зазвичай мають кращі результати. Постійну діяльність можна забезпечити, наприклад, надаючи регулярні завданням, які здобувачі освіти мають виконувати за тим графіком, який встановлено розробником навчального курсу. Тривалі періоди між заочними завданнями є недоцільними.
Необхідно розуміти, що дистанційна освіта вимагає від викладачів зовсім іншого підходу, ніж під час звичайних занять. Як показує досвід, це дуже вимоглива форма навчання. На відміну від класичного навчання, необхідно забезпечити широку підготовку до дистанційних та комбінованих форм. Здобувачі освіти повинні мати усі навчальні матеріали, призначення заочних завдань, технічно підготовлені системи управління, засоби зв’язку тощо. Однак для цього потрібна велика робота як технічна, так і методична та дидактична.
Найбільш поширеними причинами вибору здобувачами освіти дистанційного навчання є розширення кваліфікації, підвищення шансів на ринку праці, підвищення обізнаності щодо інформаційно-комунікаційних технологій. Через це до переваг дистанційного навчання можна віднести наступне:
• навчання під час роботи;
• можливість навчатися у зручний час;
• індивідуальне планування режиму роботи та навчання;
• можливість обробляти та пересилати завдання через internet.
Спираючись на раніше зазначене, можна виділити певні проблеми в організації дистанційної освіти:
- ефективність дистанційного навчання. Вона на пряму залежить від викладачів, хто веде роботу зі студентами в internet-просторі. Викладачі повинні мати універсальну підготовку та володіти сучасними педагогічними та інформаційними технологіями. Бути психологічно готові до роботи у мережевому середовищі;
- наявність належної інфраструктури інформаційного забезпечення студента в мережах;
- методична проблема. Викладачі і розробники дистанційного навчання повинні професійно володіти всіма сучасними інноваційними технологіями створення якісного електронного контенту (Адамова & Головачук, 2012).
Тому важлива місія викладача, це активізація здобувачів освіти та спонукання їх до постійної роботи. Викладач не тільки опосередковує нові знання та навички, але головним чином веде та керує навчальним процесом.
Підводячи підсумки, слід підкреслити: дистанційна освіта дозволяє навчатися на роботі або на великій відстані. У той же час, така форма навчання привносить нові проблеми, вирішення яких дозволить успішно розширити коло споживачів освітніх послуг; забезпечити доступність здобуття вищої освіти; дозволить одержати якісну освіту за українськими освітніми програмами громадянам зарубіжних країн; реалізувати систему безперервної освіти.


1. Ігнатьєва А.І. Удосконалення дистанційного навчання студентів в системі безперервної освіти // Фізико-математична освіта : науковий журнал. – 2017. – Випуск 1(11). – С. 52-55. 2. Голозубова О.В., Матенко Є.П. Дистанційні освітні технології у вищій школі: реалії і перспективи. Проблеми і перспективи розвитку освіти. організація дистанційної освіти у загальноосвітній та вищий школі: 2016 рік: матеріали Всеукр. наук. конф., 15-16 січ. 2016 р. Дніпропетровськ: GlobalNauka, 2016. С. 41-45. 3. Гура І.В., Чуйкова С.В., Ліницька І.В. Позитивні та негативні сторони дистанційного навчання в системі сучасної освіти. Проблеми і перспективи розвитку освіти. організація дистанційної освіти у загальноосвітній та вищий школі: 2016 рік: матеріали Всеукр. наук. конф., 15-16 січ. 2016 р. Дніпропетровськ: GlobalNauka, 2016. С. 46-51. 4. Адамова І., Головачук Т. Дистанційне навчання: сучасний погляд на переваги та проблеми // Витоки педагогічної майстерності: науковий журнал. – 2012. – Випуск 10. – С. 3-6.

АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЇ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ

В Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти “Нова українська школа” на період до 2029 року, яка була схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 р. № 988-р, серед базових компетентностей вчителів виділяють інформаційно-цифрову компетентність.
В. Биков визначає термін цифрової компетентності наступним чином: «цифрова компетентність це – знання, вміння та навички в галузі інформаційних технологій та здатність їх застосування в професійній діяльності» [1].
Часто зарубіжні освітяни та науковці використовують терміни digitalcompetence (цифрова компетентність), digitalliteracy (цифрова грамотність), technologyliteracy (технологічна грамотність). Також можна зустріти узагальнююче поняття informationandtechnologyliteracy (інформаційна та технологічна грамотність) [2].
Цифрова компетентність згідно з документом «The Digital Competence Framework» визначається у п’яти областях: 1. Інформаційна грамотність. 2. Комунікація і співпраця. 3. Створення цифрового контенту. 4. Безпека. 5. Вирішення проблеми [3].
Сучасні педагоги повинні не тільки викладати теоретичний матеріал згідно програми, а й організувати пізнавальну діяльність учнів засобами цифрових технологій.
Карантин, який був оголошений 11 березня 2020 року для запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 (Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211) поставив перед освітянами країни нові завдання та виклики. В умовах карантину заклади освіти організували роботу з учнями шляхом використання технології дистанційного навчання (з урахуванням матеріально-технічних можливостей закладу освіти). Але, оскільки освітяни були вимушені дотримуватися карантинних заходів і працювати з дому, то дистанційне навчання було організоване з урахуванням як матеріально-технічного забезпечення вчителя, так і його розвитку цифрової компетентності. У даному випадку адміністрація закладу координувала та здійснювала контроль за виконанням вчителями освітніх програм і через сайти навчальних закладів або спеціально створені групи доводила до відома учнів та батьків про форми реалізації дистанційного навчання. Зазвичай про форми та розклад проведення дистанційного навчання оголошувалось на шкільному сайті. Саме тому було вирішено дослідити сайти навчальних закладів освіти і проаналізувати, яким чином було організоване дистанційне навчання.
Під час дослідження мною було опрацьовано 283 сайти міських шкіл та 229 сайтів сільських шкіл. Наявну інформацію на сайтах шкіл стосовно організації дистанційного навчання можна узагальнити наступним чином (Табл. 1).
Таблиця 1
Узагальнення інформації стосовно організації дистанційного навчання, яка розташована на сайтах закладах загальної середньої освіти
Вид інформації Детальний опис інформації
Відсутня інформація про дистанційне навчання На сайті неможливо знайти розділ про організацію навчання під час карантину або якісь згадування про це в новинах.
Посилання на сторонні ресурси На шкільному сайті згадується про дистанційне навчання під час карантину, надані посилання на сторонні ресурси, а також є інформація, що вчителі можуть задавати завдання у групах Вайбер. В основному це такі ресурси: Онлайн-школа «На Урок», Інтерактивна онлайн-школа Gios, Всеукраїнська школа онлайн, уроки «Дом@шка» для початкової школи.
Організація навчання через сервіс Google Classroom Всі вчителі школи створюють уроки в сервісі Google Classroom. Переважно це школи, в яких є обліковий запис G Suite for Education для навчального закладу. Але зустрічаються навчальні заклади, які почали працювати з Google Classroom без створення спеціального облікового запису навчального закладу G Suite for Education.
Організація навчання переважно через систему завдань Всі вчителі передають адміністратору сайту перелік сторінок, тем, розділів підручника, номерів завдань, які необхідно самостійно опрацювати. Інколи до цього переліку входять посилання на відеоуроки, онлайн-тести, інтерактивні завдання. Часто поряд з завданням вказується термін виконання та форма звіту про виконання.
Несистематизована подача інформації стосовно організації навчання В основному це сайти, на яких вказана інформація, що кожен учитель сам обирає форму дистанційного навчання і розміщує інформацію на своєму блозі, сторінці сайту або у групах класу в соціальних мережах.

Розподіл інформації на сайтах шкіл відбувся наступним чином (Таблиця 2).
Таблиця 2
Розподіл інформації стосовно організації дистанційного навчання на сайтах закладах загальної середньої освіти
Сайти міських закладів загальної середньої освіти Сайти сільських закладів загальної середньої освіти
Відсутня інформація про дистанційне навчання 32,5% 27%
Посилання на сторонні ресурси 10% 32,5%
Організація навчання через сервіс Google Classroom 10% 3%
Організація навчання переважно через систему завдань 42,5% 35%
Несистематизована подача інформації стосовно організації навчання 5% 2,5%

Аналізуючи отриману інформацію, можна зробити висновки, що:
1. Третина закладів загальної середньої освіти на своїх сайтах не розмістили інформацію стосовно організації дистанційного навчання під час карантину.
2. Сільських шкіл, які обмежилися лише публікацією посилань на сторонні ресурси, виявилося втричі більше, ніж міських.
3. Велика кількість шкіл організувала дистанційне навчання за розкладом реальних уроків, але в основному це звелося до переліку завдань, які учням необхідно виконати.


1. Биков В. Досвід: Цифрове навчальне середовище. [Електронний ресурс]. «Цифрова компетентність учителя» – Режим доступу: https://www.facebook.com/uesaccent/photos/pcb.1809058149395875/180940668602 7688/?type=3. – Назва з екрану. 2. Овчарук О. В. Інформаційно-комунікаційна компетентність як предмет обговорення: міжнародні підходи / О. В. Овчарук. // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 7. – С. 3–6. 3. The Digital Competence Framework [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://ec.europa.eu/jrc/en/digcomp/digital-competence- framework 6.

Чудовий огляд можливостей дистанційного навчання. Але хочу уточнити, що використовувати Google Classsroom для масового дистанційного навчання в школі ми не маємо право. Спочатку школа повинна зареєструватися в G Suite for Education, розгорнути свою приватну шкільну хмару, і тільки потім в ній використовувати Google Classsroom. Така хмара більш захищена, ніж простий обліковий запис Google, і в ній можна працювати навіть учням, яким ще не виповнилося 13 років. За міжнародними правилами ми повинні діяти саме так.

Я також аналізувала організацію дистанційного навчання у закладах загальної середньої освіти. Додам, що 40% сайтів шкіл - міських і сільських, які претендували на призові місця - це тільки посилання на телеуроки. Тобто я так розумію, що дистанційне навчання взагалі не було передбачено і не організовано. До цього ж з дискусій у ФБ зрозуміло, що педагоги слабо освічені у різниці - телеурок, навчальна презентація, вебінар, навчання за допомогою ресурсів Google або Zoom. Ці моделі ще доведеться створювати, опрацьовувати, робити рекомендації щодо їх обрання у різних умовах навчання.

Дуже цікава секція! Дуже заінтрегувала доповідь "ОРГАНІЗАЦІЯ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ У ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ" Взагалі займався проблемами харчування в екстремальних умовах, а вот про те ще вчитися можливо і потрібно, то це дуже-дуже цікаво!!!

АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЇ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ

Стаття є вкрай актуальною не тільки через те, що розкриваються основні моменти з організації навчання в закладах середньої освіти на час карантину, а ле й показує якою має бути сучасна школа і які виклики та вимого ставляться перед нею сьогоденням та майбутнім. Дякую автору за цікавий та пізнавальний матеріал!

Цікава робота.

Дуже цікава робота!

Дистанційне навчання в умовах карантину
Дуже цікавий матеріал
Нажаль не всі школи взможі осилити впровадження елементів дистанційного навчання, виникає ряд технічних проблем, як для сільської місцевості, це відсутність мережі інтернет((

[quote="Admin"]

Дуже пізнавальний матеріал

тема секції відображае сучасний стан проблем осіти у новых умовах.

Інноваційні технології виготовлення одягу на основі системи 3D - друку

На сьогоднішній день налагодження будь-якого виробництва потребує нових підходів, врахування додаткових факторів при виборі обладнання та технологій. Так, крім звичних показників продуктивності, якості та безпеки всесвітньо враховуються додаткові вимоги до оптимізації виробництва з точки зору енергоефективності та екологічності. Такі положення можна втілити тільки за рахунок пошуку нових рішень.
Починаючи з 80-х років XX сторіччя, коли вперше була винайдена і запатентована стереолітографія, у всіх високорозвинених країнах світу та в Україні зокрема простежується зростаючий інтерес до інноваційних технологій тривимірного друку віртуальних 3D-моделей. З’явились унікальні вироби в єдиному екземплярі (арт-об’єкти, музичні інструменти, будинки, автомобілі, меблі, одяг), які цілком або частково виготовлені на 3D-принтері і мають форму, що раніше була надскладною і неможливою для виконання в умовах існуючого сучасного устаткування.
Завдяки технології 3D-друку реалізується швидкий та якісний шлях від ідеї до кінцевого виробу, а саме: зменшується тривалість виробничого процесу прототипів та зайнятих в ньому працівників (отже і собівартість); збільшується складність форми деталей та якість виробів; поліпшується екологічність виробництва (безвідходне виробництво та виробництво з вторинної сировини); зростає варіантність дизайнерських концепцій (можливість створення прототипів та малих серій високої якості без залучення промислового виробництва).
Сучасні 3D-принтери пропонують розробникам продуктів можливість друку деталей і механізмів з декількох матеріалів та з різними механічними і фізичними властивостями за один процес складання. За даними аналітичних компаній, об’єм ринку 3D-друку
Метод композиційного аналізу сприяв виявленню естетичних особливостей об’єктів і просторів, сформованих із застосуванням технології 3D-друку.
Новизна роботи полягає в тому, що вперше систематизовані інноваційні технології 3D-друку в галузі дизайну та класифіковані основні види дизайн-об’єктів, виконаних за технологією 3D-друку. Подальшого розвитку набуло визначення художньо-естетичних функцій та способів застосування технологій 3D-друку при формоутворенні предметно-просторового середовища, вдосконалений перелік та додані нові властивості технологій та пристроїв 3D-друку, виявлені в ході дослідження. Авторами запропоновано новий погляд на напрямки та перспективи застосування технології 3D-друку: з часом технології 3D-друку замінять основні види промислового виробництва як більш досконалі та значно спростять життя людини. Зокрема: у сфері дизайну (нове відношення до матеріалу, більше художніх можливостей з одночасним зменшенням собівартості та часу на виробництво), в соціальній сфері (доступні якісні товари), в екологічній сфері (безвідходне виробництво, вторинна переробка).
Останнім часом набули розвитку технології 3D-друку, які широко використовуються в медицині (для друку протезів, штучних органів тощо), будівництві, приладобудуванні, а також для виготовлення одягу і взуття. Сучасні 3D принтери використовують різні матеріали для друку (металізований порошок, пластик, силікон тощо).
Інформаційне суспільство потребує альтернативних новітніх розробок. На допомогу приходять 3D-технології. Особливу актуальність набуває використання 3D-технологій для виготовлення одягу. Певні результати вже існують у сфері проектування із застосуванням спеціалізованих графічних пакетів: Optitex, Marvelous, 3DMAX та ряду інших [2]. Апробація даних програм вказує на їх результативну роботу в плані візуалізації дизайнерських проектів одягу.

Проаналізувавши матеріал щодо застосування 3D-технології друку в процесі виготовлення одягу різного призначення, можна зробити висновок, що використання нетрадиційних матеріалів (речовин, які є робочим елементом друку принтерів) сприяє пошуку нових можливостей матеріалу, нових форм костюму і нових образів. Область застосування 3D-друку постійно розширюється, тому постійно удосконалюються методи друку, використовуються нові матеріали, збільшується якість, точність і міцність з’єднувальних елементів. В той же час 3D-принтери, навпаки, зменшуються в розмірах, стають доступнішими і ефективнішими [3].
Технологія створення тривимірного одягу полягає у послідовності певних етапів: спочатку дизайнери створюють 3D-модель одягу в програмі для отримання тривимірних об’єктів, друкують деталі на 3D-принтері (їх може бути від 10 і більше), а потім складають усі частини вручну. Принтер виготовляє деталі одягу частинами, це дає змогу об’єднати в одному виробі різні властивості матеріалу. Існуючи сьогодні 3D принтери використовують дві основні технології – лазерну і струменеву, які у свою чергу поділяються на окремі види, залежно від матеріалу, який використовують.
З’ясовано, що для формування деталей одягу найбільш ефективні наступні методи друку:
- екструдування – витискування розплавленого матеріалу;
- гранулювання – склеювання або спікання часток матеріалу;
- ламінування – склеювання шарів матеріалу з подальшим вирізуванням;
- фотополімеризація – затвердіння полімеру ультрафіолетовим або лазерним випромінюванням;
- біотехнологія – створення структури майбутнього об’єкта, який згодом формується завдяки діленню, зростанню і модифікації клітин.
Слід зазначити, що перевагою розробки одягу на 3D принтері полягає в тому, що істотно зменшується кількість відходів, які на сьогоднішній день становлять проблему типового виробництва швейної галузі [4].
Відома дизайнерка Iris van Herpen у 2010 pоці нa тижні моди в Aмcтеpдaмі представила колекцію одягу «Кpиcтaлізaція».
Результaтом cпівпpaці дизайнерки з apxітектоpом Daniel Widrig стало cтвоpення низки яcкpaвиx, cкульптуpниx нapядів, надрукованих зa допомогою 3D-пpинтера. Наступні роботи дизайнерки, що були продемонстровані на світових подіумах, поєднують пеpедові досягнення cинтетичної біології та меxaтpоніки. Пеpшу 3D-суцільну дpуковaну кінемaтичну cукню cтвоpилa фіpмa Nervous System (CШA, 2014). Піcля пpедcтaвленого пpотопипу компaнія удоcконалювaлa пpоцеc тa кожного нacтупного pоку випуcкaлa нову cукню. Однією з нaйцікaвішиx колекцій «Biomimicry» нa тижні моди NFW у 2016 році стали 3D-cукні від бpенду threeASFOUR.
Сьогодні 3D-принтери можуть відтворювати деталі власної конструкції, тобто реплікувати самі себе. Проект першого в історії недорогого тривимірного принтера-RepRap, що реплікується (тобто здатний відтворити принаймні частину самого себе), активно реалізується англійськими конструкторами університету Бата
Таким чином, досліджено та проаналізовано основні напрями застосування інноваційних технологій при виготовленні сучасного одягу. Результати досліджень показали перспективність застосування в одязі інноваційних технологій, тому актуальним залишається питання синергії традиційних форм одягу, базових конструктивні рішень і інноваційних матеріалів. Перспективами подальшим досліджень є розробка моделей святкового жіночого одягу з інтегруванням інноваційних технологій в текстиль. Завдяки цьому кожна людина зможе проявляти свою креативність змінюючи дизайн свого одягу в реальному часі. Одяг з інноваційними технологіями змінює сприйняття моди і відкриває людям нові способи самовираження.

Список використаних джерел

1. Колосніченко М. В., Щербань В. Ю., Процик К. Л. Компютерне проектування одягу : Навчальний посібник . К.:«Освіта України», 2010. 236 с. 2. Тривимірне моделювання одягу в середовищі Optitex / В. В. Герасимов, Я. М. Дулішкович, С. С. Матвійчук // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. 2015. № 3. 33-37 с. 3. Фізико-математичний факультет. Розвиток технології 3-D друку URL: https://phm.kspu.kr.ua/nauka/naukovo-populiarni-publikatsii/878-rozvytok-tekhnolohii-3-d-druku.html 4. Пашкевич К. Л. Новітехнології: 3D принтер / К.Л. Пашкевич // Легка промисловість. 2014. № 1. 22–25с.

Дякуємо Мирона Палійчука і Юрія Палія за наданий аналіз інструментів дистанційної освіти в ЗЗСО. Автори тез працюють вчителями трудового навчання в Чернівцях. Вони дуже багато роблять як для своїх учнів, так і для розвитку трудового навчання в країні. Дякуємо за матеріал і подальших творчих успіхів!

Карантин загострив проблему дистанційної освіти. Зараз багато уваги приділяється розвитку дистанційної освіти в світі. 
Автор звертає увагу на дуже важливу складову дистанційної освіти - мотивацію, яку необхідно підтримувати достатньо тривалий проміжок часу.

Дуже цікава робота.

Олена Вікторівна провела ґрунтовний аналіз організації дистанційного навчання в ЗЗСО. Нажаль табличні данні формат форуму не підтримує. Але я маю оригінал і можу стверджувати, що данні дуже цікаві і дозволяють зробити різні висновки. Карантинні заходи загострили проблему дистанційної освіти в Україні. З іншого боку будемо сподіватися, що карантин як раз і посприяє розвитку дистанційної освіти. Подякуємо Олені Вікторівні за цікавий матеріал!

ЗД-друк набирає обертів. Про нього згадали і під час карантину. За допомогою 3Д-друку вирішується проблема нестачі захисних засобів для медиків.
Друк одягу та фурнітури вже не виглядає фантастикою. Вважаю що наших студентів необхідно більше знайомити з цими сучасними технологіями, бажано долучати і на практиці до 3Д-друку

Дуже цікавий та пізнавальний матеріал секції, на сьогоднішній день є актуальним.

Victor_Burdun пише:Олена Вікторівна провела ґрунтовний аналіз організації дистанційного навчання в ЗЗСО. Нажаль табличні данні формат форуму не підтримує. Але я маю оригінал і можу стверджувати, що данні дуже цікаві і дозволяють зробити різні висновки. Карантинні заходи загострили проблему дистанційної освіти в Україні. З іншого боку будемо сподіватися, що карантин як раз і посприяє розвитку дистанційної освіти. Подякуємо Олені Вікторівні за цікавий матеріал!

Матеріал такий актуальний, що потрібно врахувати цю інформацію для розробки ефективних моделей дистанційної освіти.

ПРОБЛЕМИ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ[/b]
Дякую за розкриття актуального питання.